Ґалаґана Павла колегія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґалаґана Павла колегія

ҐАЛАҐА́НА ПАВЛА́ Колегія – приватний навчальний заклад з гуманітарним українознавчим ухилом. Засн. 1870 (відкритий 1 жовтня 1871) у Києві з ініціативи й на кошти Г. Ґалаґана на відзнаку пам’яті його сина Павла, який помер від тифу у 16 р. До Колегії приймали юнаків, що досягли цього віку; у середньому навчалося 30 стипендіатів та 40–50 учнів за батьків. рахунок. Мала 4 класи, які відповідали 5–8 класам г-зії. Наук. нагляд за навч. процесом здійснював Ун-т св. Володимира у Києві. Колегія існувала на кошти від маєтностей Г. Ґалаґана у Полтав. і Черніг. губ. Діяли природн. музей, фіз. лаб., фундаментал. б-ка (включно зі стародруками та давніми рукописами), клас музики, існувала власна лікарня, їдальня, спортзал. Учні мали можливість користуватися телескопом і кіноапаратом. У різний час дир. Колегії були І. Анненський, А. Степович, Я. Колубовський, викладали П. Житецький, В. Сиповський, М. Мурашко, М. Пимоненко. Серед вихованців – В. Липський, А. Кримський, В. Ганцов, І. Малиновський, В. Грабар, М. Максимейко, А. Лівицький, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Д. Петрушевський, О. Чужбинський, Г. Костюк. Визначні події життя Колегії висвітлювались на сторінках «Ежегодника Коллегии Павла Галагана» (загалом протягом 1896–1916 вийшло 18 вип.).

Гол. корпус, споруджений 1870 у стилі пізнього класицизму арх. О. Шілле, розташ. на розі нинішніх вул. Б. Хмельницького і Терещенківська. 1885 та 1886 тут бував І. Франко, зокрема 1886 у каплиці Колегії він узяв шлюб із О. Хоружинською – сестрою дружини директора. Після ліквідації Колегії у липні 1920 в цьому приміщенні знаходились трудова школа, дитбудинок, середня школа ім. І. Франка, у 1977–82 – Будинок учителя, від 1986 – Літератури України Національний музей.

Літ.: 25-летие Коллегии Павла Галагана. К., 1896; Білокінь С. Колегія Павла Галагана // Київ. 1988. № 8; Смольніцька М. С. Колегія Павла Галагана в українському національному русі ХІХ – поч. ХХ ст. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. К., 2002. Вип. 6.

С. І. Білокінь

Стаття оновлена: 2007