Ґедройц Єжи - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґедройц Єжи

ҐЕДРО́ЙЦ Єжи (Giedroyc Jerzy; 27. 07. 1906, Мінськ – 14. 09. 2000, м. Мезон-Лаффіт, Франція) – польський політичний діяч, видавець, культуролог. Почес. д-р Яґеллон. ун-ту (Краків) та почес. чл. Польс. істор. т-ва (1991). Орден Почес. Легіону, Офіцер. хрест Румун. Корони, Кавалер. хрест Бельгій. Корони, естон. орден Білої Зірки. 1916 з родиною переїхав до Москви. Згодом мешкав у Петрограді (нині С.-Петербург), де був свідком рев. подій 1917. Повернувся до Мінська, 1919 приїхав до Варшави. Як доброволець-телеграфіст брав участь в обороні Варшави під час польс.-рад. війни 1920. Студіював право (1924–29) та історію (1930–31) у Варшав. ун-ті. Півтора року відвідував семінар з історії України проф. М. Кордуби. Цим студіям завдячував ґрунтов. знаннями з історії та культури України (що стало солід. підставою українофільства Ґ.) та числен. знайомствами з відомими укр. діячами. Прес. і парламентар. референт у Мін-ві с. госп-ва (1929–35); нач. президіал. відділу у Мін-ві пром-сті й торгівлі (1935–39). Організатор і ред. часописів «Głos fabryczny», «Akademicna kronika» (згодом «Akademicki dzień»), двотижневика «Bunt Młodych» (1929–37, 1937–39 – «Polityka»), квартальника «Wschód – l’Orient» (1930–39). Ґ. неодноразово відвідував Гуцульщину, репрезентував інтереси гуцулів у польс. уряд. колах. У 1930-х рр. встановив контакти з провід. діячами укр. руху в 2-й Речі Посполитій, зокрема у Сх. Галичині із Д. Донцовим, І. Кедриним, Є. Маланюком, віце-маршалком польс. сейму В. Мудрим, єпископом Г. Хомишиним. Під час голодомору 1932–33 і сталін. репресій Ґ., поділяючи федераліст. погляди Ю. Пілсудського, послідовно пропагував ідею неминучого розпаду СРСР та утворення на його теренах незалеж. держав, підкреслюючи провідну роль України у цьому процесі. Виступав проти польс. держ. політики асиміляції українців, боровся за визнання рівноправності укр. мови з ін. мовами, запровадження окремих укр. шкіл, заснування укр. ун-ту тощо. 1935 Ґ. загрожувало ув’язнення у Березі Картузькій за публікацію у ж. «Bunt Młodych» ст. О. Бохенського «Kirow a Pieracki», в якій стверджувалося, що вбивство чл. ОУН міністра Б. Пєрацького – наслідок політики 2-ї Речі Посполитої щодо українців, оскільки акти терору є породженням бездум. репресій уряду. Особистий секр. польс. посла в Румунії Р. Рачинського (1939–40), кер. польс. відділ. при посольстві Чилі в Бухаресті (1940). Як співробітник британ. посольства займався польс. справами в Румунії (1941). Через Туреччину виїхав до Палестини, де перебував на пропагандист. роботі в 2-му корпусі генерала В. Андерса. Учасник лівій. кампанії й боїв за м. Тобрук. Дир. Європ. департаменту Мін-ва інформації польс. уряду в Лондоні (1945). Від 1946 очолював Літ. ін-т у Римі. Видавав ж. «Kultura» (1947–2000), «Zeszyty historyczne» (від 1962). Ґ. обстоював налагодження Польщею добрих стосунків із Литвою, Білоруссю та Україною. На поч. 1950-х рр. укр. тематика та питання польс.-укр. порозуміння стали гол. напрямами діяльності Ґ. Чл. ред. ради наук. часопису «Віднова»; учасник числен. акцій на захист свободи культури, започаткованих на Заході. Ініціював та уможливив видання антології Ю. Лавріненка «Розстріляне відродження» (1959); видав кн. С. Кота «Jerzy Niemirycz: W 300-lecie Ugody Hadziackiej» (1960; обидві – Париж). Виступав за гідне вшанування пам’яті С. Петлюри. У публікаціях ж. «Kultura» висвітлено сх. концепцію Ґ. стосовно України, що передбачала утвердження у свідомості поляків необхідності відмови від претензій на Львів, визнання реалій повоєн. кордонів, урегулювання взаєм. претензій шляхом дискусій і вибачення в ім’я боротьби зі спіл. поневолювачем – імпер. Росією. Ця концепція стала важливим аспектом інтелектуал. революції, здійсненої на переломі 1940–50-х рр. у середовищі польс. та укр. інтелектуалів на еміграції. У ж. «Kultura» (1977, № 5) опубл. ініційовану Ґ. «Deklaracju w sprawie ukraińskiej» провідних польс., рос., угор. та чес. політ. емігрантів, які висловилися на підтримку права народу України (як і ін. уярмлених народів СРСР) на самовизначення. У 1990-х рр. Ґ. підкреслював, що незалежна демократ. Україна має для Польщі більше значення, ніж вступ останньої до НАТО. Критично оцінюючи реформи в Польщі після 1989, відмовився від найвищої польс. нагороди – ордена Білого Орла; з аналогіч. міркувань відмовився від нагороди України – ордена «За заслуги» 3-го ступ. (1998). У кн. «Jerzy Giedroyc: Emigracja ukraińska. Listy 1950–1982» (Warszawa, 2004; укр. переклад – К., 2008) вміщено листування Ґ. з укр. повоєн. еміграцією, зокрема з Б. Осадчуком, Б. Левицьким, Ю. Лавріненком.

Літ.: Осадчук Б. Київський скандал з орденом для Єжи Ґедройца: Великий поляк не прийняв маленької української відзнаки // Час/Time. 1998, 30 квіт. – 6 трав.; A. S. Kowalczyk. Giedroyc i «Kultura». Wrocław, 1999; Дзюба І. Україна втратила друга // Політика і культура. 2000. № 35; Осадчук Б. Єжи Ґедройц – великий поляк, видавець, редактор, основоположник польсько-українського порозуміння // Сучасність. 2001. № 1; Jerzy Giedroyc. Redaktor – Polityk – Czlowiek. Lublin, 2001; Роль паризької «Культури» в становленні українсько-польського взаєморозуміння: Зб. наук. праць Міжнар. круглого столу, Київ, 25–26 трав. 2002 р. К., 2002.

О. С. Рубльов

Стаття оновлена: 2007