ҐЕДРО́ЙЦ Єжи (Giedroyc Jerzy; 27. 07. 1906, Мінськ — 14. 09. 2000, м. Мезон-Лаф­фіт, Франція) — польський політичний діяч, видавець, культуролог. Почес. д-р Яґел­лон. університету (Краків) та почес. чл. Польс. істор. товариства (1991). Орден Почес. Легіону, Офіцер. хрест Румун. Корони, Кавалер. хрест Бельгій. Корони, естон. орден Білої Зірки. 1916 з родиною пере­їхав до Москви. Згодом мешкав у Петро­граді (нині С.-Петербург), де був свідком рев. подій 1917. Повернувся до Мінська, 1919 при­їхав до Варшави. Як доброволець-теле­графіст брав участь в обороні Варшави під час польс.-рад. війни 1920. Студіював право (1924–29) та історію (1930–31) у Варшав. університеті. Пів­тора року від­відував семінар з історії України проф. М. Кордуби. Цим студіям завдячував ґрунтов. зна­н­нями з історії та культури України (що стало солід. під­ставою українофільства Ґ.) та числен. зна­йомствами з ві­домими укр. діячами. Прес. і парламентар. референт у Міністерстві с. господарства (1929–35); нач. президіал. від­ділу у Міністерстві промисловості й торгівлі (1935–39). Організатор і ред. часописів «Głos fabryczny», «Akademicna kronika» (згодом «Akademicki dzień»), двотижневика «Bunt Młodych» (1929–37, 1937–39 — «Polityka»), квартальника «Wschód — lʼOrient» (1930–39). Ґ. неодноразово від­відував Гуцульщину, ре­презентував інтереси гуцулів у польс. уряд. колах. У 1930-х рр. встановив контакти з провід. діячами укр. руху в 2-й Речі Посполитій, зокрема у Сх. Галичині із Д. Донцовим, І. Кедриним, Є. Маланюком, віце-маршалком польс. сейму В. Мудрим, єпис­копом Г. Хомишиним. Під час голодомору 1932–33 і сталін. ре­пресій Ґ., поділяючи федераліст. по­гляди Ю. Пілсудського, послідовно пропагував ідею неминучого роз­паду СРСР та утворе­н­ня на його теренах незалеж. держав, під­креслюючи провід­ну роль України у цьому процесі. Ви­ступав проти польс. держ. політики асиміляції українців, боровся за ви­зна­н­ня рівноправності української мови з ін. мовами, за­провадже­н­ня окремих укр. шкіл, заснува­н­ня укр. університету тощо. 1935 Ґ. за­грожувало увʼязне­н­ня у Березі Картузькій за публікацію у ж. «Bunt Młodych» ст. О. Бохенського «Kirow a Pieracki», в якій стверджувалося, що вбивство чл. ОУН міністра Б. Пєрацького — наслідок політики 2-ї Речі Посполитої щодо українців, оскільки акти терору є породже­н­ням без­дум. ре­пресій уряду. Особистий секр. польс. посла в Румунії Р. Рачинського (1939–40), кер. польс. від­діл. при посольстві Чилі в Бухаресті (1940). Як спів­робітник британ. посольства за­ймався польс. справами в Румунії (1941). Через Туреч­чину ви­їхав до Палестини, де пере­бував на пропагандист. роботі в 2-му корпусі генерала В. Андерса. Учасник лівій. кампанії й боїв за м. Тобрук. Директор Європ. департаменту Міністерства інформації польс. уряду в Лондоні (1945). Від 1946 очолював Літ. ін­ститут у Римі. Видавав ж. «Kultura» (1947–2000), «Zeszyty historyczne» (від 1962). Ґ. об­стоював налагодже­н­ня Польщею добрих стосунків із Литвою, Білорус­сю та Україною. На поч. 1950-х рр. укр. тематика та пита­н­ня польс.-укр. поро­зумі­н­ня стали гол. напрямами діяльності Ґ. Член ред. ради наук. часопису «Від­нова»; учасник числен. акцій на захист свободи культури, започаткованих на Заході. Ініціював та уможливив ви­да­н­ня антології Ю. Лавріненка «Роз­стріляне від­родже­н­ня» (1959); видав кн. С. Кота «Jerzy Niemirycz: W 300-lecie Ugody Hadziackiej» (1960; обидві — Париж). Ви­ступав за гідне вшанува­н­ня памʼяті С. Петлюри. У публікаціях ж. «Kultura» висвітлено сх. концепцію Ґ. стосовно України, що перед­бачала утвердже­н­ня у сві­домості поляків необхідності від­мови від претензій на Львів, ви­зна­н­ня реалій повоєн. кордонів, урегулюва­н­ня взаєм. претензій шляхом дис­кусій і вибаче­н­ня в імʼя боротьби зі спіл. поневолювачем — імпер. Росією. Ця концепція стала важливим аспектом інтелектуал. революції, здійсненої на пере­ломі 1940–50-х рр. у середовищі польс. та укр. інтелектуалів на еміграції. У ж. «Kultura» (1977, № 5) опубл. ініці­йовану Ґ. «Deklaracju w sprawie ukraińskiej» провід­них польс., рос., угор. та чес. політ. емі­грантів, які висловилися на під­тримку права народу України (як і ін. уярмлених народів СРСР) на самови­значе­н­ня. У 1990-х рр. Ґ. під­креслював, що незалежна демократ. Україна має для Польщі більше значе­н­ня, ніж вступ остан­ньої до НАТО. Критично оцінюючи реформи в Польщі після 1989, від­мовився від найвищої польс. нагороди — ордена Білого Орла; з аналогіч. міркувань від­мовився від нагороди України — ордена «За заслуги» 3-го ступеня (1998). У кн. «Jerzy Giedroyc: Emigracja ukraińska. Listy 1950–1982» (Warszawa, 2004; укр. пере­клад — К., 2008) вміщено листува­н­ня Ґ. з укр. повоєн. еміграцією, зокрема з Б. Осадчуком, Б. Левицьким, Ю. Лавріненком.