Ґетто - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґетто

ҐЕ́ТТО (італ. Ghetto) – частина міста, виокремлена для проживання євреїв. Поняття «Ґ.» походить, ймовірно, від назви гармат. майстерні у Венеції, побл. якої від 1516 розміщувався євр. квартал. Починаючи від 14–15 ст. поселення євреїв у зх.-європ. містах в окремих дільницях, де діяло євр. самоврядування, стало примусовим, причому виходити за їхні межі вночі та у святкові дні було заборонено. Найвідоміші Ґ. існували у Франкфурті-на-Майні, Празі, Венеції, Римі (скасовані у ході ліберал. реформ у Європі в 19 ст.; одне з останніх – римське – остаточно ліквідоване 1870). У містах княжої України окремі дільниці для поселення євреїв існували від 12 ст.: перша згадка про «Жидове» в Києві датована 1124, згодом у літописах згадується назва «Жидівські ворота». Їх мешканці займались переважно торгівлею та лихварством, інколи користуючись князів. опікою, що викликало невдоволення місц. населення (відомі антиєвр. заворушення в Києві 1113). Однак масових переслідувань євреїв, за прикладом Зх. Європи, у княжій Україні не було. Масова міграція євреїв на укр. землі, зумовлена їхніми переслідуваннями у Німеччині, розпочалась наприкінці 15 ст. Найбільші євр. громади виникли у Луцьку, Львові та ін. містах (у 16 ст. євр. осередки зафіксовано в 79-ти насел. пунктах). Права євреїв на укр. землях Великого князівства Литовського зафіксовано в 1-му (1529) і підтверджено в 3-му (1589) Литов. статутах. Євреї об’єднувались у громади – «кагали» й підлягали юрисдикції власних судів у всіх справах, включаючи вбивства. Така орг-ція місц. самоврядування проіснувала на землях Речі Посполитої, а згодом на укр. Правобережжі у складі Рос. імперії, до 1-ї пол. 19 ст. Офіційно вона була ліквідована 1844, але на рівні звичаєвого права існувала й потому, як існували окремі євр. кутки чи квартали в укр. селах і м-ках.

Під час 2-ї світ. війни Ґ. створено на територіях, окупованих Німеччиною та її союзниками, і фактично вони були великими концентрац. таборами. На укр. землях існували у межах Генеральної губернії та Трансністрії. На тер. Райхскомісаріату «Україна» і землях, безпосередньо підпорядкованих нім. військ. адміністрації, Ґ. не створювали, а майже все євр. населення знищували відразу після вступу нім. військ. Після 2-ї світ. війни залишки традиц. євр. побуту в межах замкнутих містечкових громад практично зникли. Руйнівні наслідки Голокосту довершила офіц. політика асиміляції та масова еміграція рад. євреїв до Ізраїлю. Натомість поняття «Ґ.» рад. пропагандисти вживали на позначення р-нів великих капіталіст. міст, заселених переважно меншинами («негритян. Ґ. Нью-Йорка»). У середовищі україномов. інтелігенції останніх десятиліть рад. доби це поняття використовували на означення невеликих україномов. осередків у русифіков. містах («укр. Ґ. Харкова»).

Літ.: Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941—1944). К., 2000; Деко О. Кедойшім: Повість-хроніка Шепетівського гетто. Мюнхен; Хмельницький, 2002; Щоденник львівського гетто: Спогади рабина Давида Кахане. К., 2003.

М. В. Стріха

Стаття оновлена: 2007