Ґійвік Ежен - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґійвік Ежен

ҐІЙВІ́К Ежен (Guillevic Eugène; 05. 08. 1907, с. Карнак, Франція – 19. 03. 1997, Париж) – французький поет, перекладач. Учасник Руху Опору. Дебютував зб. «Requiem» («Реквієм», 1938) про громадян. війну в Іспанії. Його поезії у наступ. зб. «Terraqué» («З глини та води», 1942), «Exécutoire» («Злами», 1947) мають протибуржуазне та антифашист. звучання. Зб. «Gagner» («Сягти», 1949), «Terre à bonheur» («Земля для щастя», 1952), «Trente et un Sonnets» («Тридцять один сонет», 1954), «L’Age mûr» («Зрілий вік», 1955) є зразком класич. манери, свідчать про період актив. комуніст. позиції Ґ. – без свіжості натхнення та формал. оригінальності перших збірок. Згодом поет віднайшов влас. стиль – афористичний, стислий, з деякою часткою сухості – зб. «Carnac» («Карнак», 1961), «Sphère» («Сфера», 1963), «Avec» («Разом», 1966), «Euclidiennes» («Евклідіанці», 1967), «Ville» («Місто», 1969), «Du domaine» («Володіння», 1977), «Etier» («Протока», 1979) та «Trouées» («Просіки», 1982). Усі зазначені збірки опубл. у Парижі. Перекладав угор., рос. та укр. поетів. Підбірка поезій Т. Шевченка («Заповіт», «Я не нездужаю, нівроку», «Світе ясний! Світе тихий!», «Тарасова ніч», «Перебендя» та ін.) з передмовою і в перекладі Ґ. вийшла у Парижі в серії «Poètes d’aujourd’hui» («Сучасні поети», 1964, № 110), у співавт. з Ж. Лафоном переклав також повість «Художник» і уривки зі щоденника поета. 1964 виступав на Міжнар. форумі діячів культури в Києві, присвяч. 150-річчю з дня народж. Т. Шевченка. Укр. мовою окремі вірші Ґ. переклали М. Терещенко, Г. Кочур, В. Коптілов, В. Ткаченко, Б. Марцінко, О. Жупанський.

Тв.: укр. перекл. – (Вірші) // Всесвіт. 1966. № 7; 1976. № 5; (Вірші) // Сузір’я франц. поезії. Т. 2. К., 1972; (Вірші) // Поклик. К., 1984.

Літ.: Кононенко Г. Шевченко французькою мовою // Всесвіт. 1964. № 10; Коптілов В. Поезія Ежена Гільвіка // Там само. 1976. № 5; Кухтенко В. А. «Заповіт» Т. Г. Шевченко в переводе Э. Гильвика // Вест. Харьков. ун-та. 1984. № 258.

В. І. Ткаченко

Стаття оновлена: 2007