Ґіппієв Микола Григорович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґіппієв Микола  Григорович

ҐІППІ́ЄВ Микола Григорович (Gippijev Nikolai Grigorjevitsh; псевд. – Laine Nikolai; 27. 05. 1920, с. Реболи, нині Карелія, РФ – 18. 02. 1984, м. Петрозаводськ, Карелія, РФ) – карельський поет і перекладач. Учасник 2-ї світ. війни. Навч. у Петрозавод. пед. ін-ті (1937–39). Писав фін. мовою. Дебютував зб. «Huonues» («Ранок», 1939, співавт.). Після війни видав поет. кн. «Kevään viesti» («Вісточка весни», 1952), «Lieksan lauluja» («Щастя солдата», 1958), «Laulu ulapalta» («Пісня над озером», 1964), «Punaiset pihlajantertut» («Червоні грона горобини», 1967), «Lotona ja vieraissa» («Удома і в гостях», 1970), «Miespolvesta toiseen» («З покоління в покоління», 1974), «Neljä vuosikummentä» («Чотири десятиліття», 1977), «Fuulinen ilta» («Вітряний вечір», 1981); поему «Rakotulilla» («Біля вогнища», 1965) та зб. «Runoelmia» («Поеми», 1982; усі – Петрозаводськ). Провідні теми творчості – природа рідного краю, трудові будні й духовна краса його синів і дочок, героїзм і трагедія війни з гітлерів. нацизмом. Ґ. прагнув відобразити усю гаму барв і мелодики нар.-епіч. вірша, усю виразність казково-рунонаспів. інтонацій, повноту образів. Присвятив Україні цикл віршів «Kuuhkean aromaan lumoissa» («Чари квітучого степу», 1959), того ж року приїздив в Україну, виступав на з’їзді письменників. Видав першу зб. творів Т. Шевченка у перекладі фін. мовою «Runoja» («Вірші», Петрозаводськ, 1954) – 20 творів в інтерпретації Ґ., зокрема поеми «Іван Підкова», «Сова», балада «Причинна», вірші «Заповіт», «Якби ви знали, паничі», «Мені тринадцятий минало»; у ж. «Punalippu» («Червоний стяг») опублікував переклади уривка з поеми «Катерина» (1961, № 2) та віршів «Заповіт», «Я не нездужаю, нівроку», «О люди! люди небораки!» (1964, № 2). В антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989) представлено і переклад Ґ.

Літ.: N. Jaakkola. Runoilijan tiet ja taipaleet // Punalippu. 1962. № 5; Писатели Советской Карелии: Биобиблиогр. слов. Петрозаводск, 1985.

Б. В. Хоменко

Стаття оновлена: 2007