Ґойдич Петро-Павло - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґойдич Петро-Павло

ҐО́ЙДИЧ Петро-Павло (17. 07. 1888, с. Руські Пекляни, округ Пряшів, нині Словаччина – 17. 07. 1960, Леопольдов, нині Словаччина) – український громадський і церковний діяч у Словаччині. Брат С. Ґойдича. Закін. Будапешт. духовну семінарію (1911), прийняв хіротонію. Працював префектом бурси «Alumneum» (1912–17), секр. пряшів. єпископа С. Новака (1914–18), нач. архіву єпархії (1918–22). У 1922–24 – монах василіян. монастиря св. Миколая (побл. м. Мукачеве, нині Закарп. обл.). 1924–26 – префект василіян. чол. монастиря в Ужгороді. У вересні 1926 – апостол. адміністратор Пряшів. єпархії. У листопаді 1926 у с. Крехів (нині Жовків. р-ну Львів. обл.) склав вічний обіт. У березні 1927 в храмі св. Климента у Римі висвяч. на єпископа, служив у Пряшеві, Ужгороді, Мукачевому. Заснував Греко-катол. рус. г-зію у Пряшеві (1936). У квітні 1939 іменов. апостол. адміністратором Мукачів. адміністрації у Словаччині, 1940 признач. Пряшів. єпископом. Заснував кілька монастирів, бурсу, вид-во «Благовісник» (1946), виступав проти словакізації укр. церк. школи. 1946 признач. єпископом для всіх греко-католиків у Чехословаччині. 28 квітня 1950 заарешт., 15 січня 1951 засудж. у Братиславі на довічне ув’язнення. 12 квітня 1960 політбюро ЦК КП Чехословаччини, усупереч рекомендації лікар. комісії МВС викреслило ім’я Ґ. зі списку кандидатів на президент. амністію. Помер у в’язниці. Його арешт став початком заборони Греко-Катол. Церкви у Чехословаччині. Після відновлення Церкви 1968 прах Ґ. перенесено до Пряшів. кафедрал. храму. Реабіліт. 1990. У 2001 беатифікований.

Літ.: J. E. [Hopko V]. Pavel Gojdič – jepiskop Prjaševskij. Prjašev, 1947; Пекар А. Василіянин-ісповідник. Життя єп. П. Ґойдича. Нью-Йорк. 1962; Поташ М. Життя, віддане Богові: У 2 т. Л., 1994–95; P. Šturák. Otec biskup Paval Gojdič, OSBM (1888–1960). Prešov, 1997; J. Birčak. Slovo episkopa Gojdiča. Výber z publikovaného dédičstva blahoslaveného biskupa Pavla Gojdiča, Prešov, 2004.

О. В. Мишанич , М. І. Мушинка

Стаття оновлена: 2007