Ґрааль - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґрааль

ҐРАА́ЛЬ (старофранц. Graal, Grâl) – сакральний предмет, що згадується в західноєвропейських середньовічних легендах. Ґ., або Священ. Ґ., постає як чаша, камінь, спис, кров, абсолютна ідея. Етимологія Ґ. достовірно невідома. Найчастіше Ґ. пов’язують із грец. словом «χραῖήρ» (чаша) чи лат. «Gradalis» (ємність), що у побут. вжитку набули ідіомат. забарвлення і часто асоціюються з вершиною духов. шляху, недосяжним, але бажаним вінцем шукань. Більшість дослідників вважають, що поняття «Ґ.» поширилося в Європі у період хрестових походів з Палестини. Уперше Ґ. згадується у незаверш. поемі франц. придвор. поета Кретьєна де Труа «Le Roman de Perceval ou le Conte du Graal» («Роман про Персиваля, або Повість про Ґрааль», бл. 1180) як священна чаша, що надає сили і навіть безсмертя. У віршов. романі франц. поета Роберта де Борона «Roman de l’estoire dou Saint Graal» («Історія про Святий Ґрааль», бл. 1200) Ґ. постав як чаша з Таємної Вечері, в яку Йосиф Аримафійський зібрав краплі крові Ісуса Христа після розп’яття. Тут разом із чашею важливим елементом є також спис, яким, згідно з переказами, проколото тіло розіп’ятого («святий спис», «спис долі»). В епосі Вольфрама фон Ешенбаха «Parzival» (бл. 1210) Ґ. – наділений неземною силою камінь, який принесли із небес ангели та набув ознак «філос. каменя» алхіміків на тлі християн. вірувань. Перекази приписують культ чаші Ґ., що зберігалася як чаша з Таємної Вечері, лицар. ордену тамплієрів, засн. 1119 для охорони Гробу Господнього в Єрусалимі, а також для захисту християн-паломників. Тема Ґ. також стала гол. у легендах про короля Артура й остаточно сформувалася як християнська. У худож. літ-рі зв’язок Ґ. із легендар. лицарством започаткував вельс. письменник Т. Мелорі у романі «Le morte D’Arthur» («Смерть Артура», 1485). Д. Браун у романі «The Da Vinci Code» («Код да Вінчі», 2003; укр. перекл. у ж. «Всесвіт», 2006, № 1–4, 11–12) пов’язав Ґ. із кров’ю начебто нащадків Ісуса Христа, а Марія Маґдалена культивується як символ «королівської крові».

Поняття «Ґ.» відображ. і в ін. видах мист-ва. Так, Р. Ваґнер в опері «Парсифаль» (1882; всеукр. прем’єра – у постановці В. Гергієва, Київ, 2006) надав темі високохудож. і філос. осмислення як християн. ідеї очищення від гріха та зла, де чаші Ґ. разом зі списом і Парсифалю як цареві Ґ. відведено ключову роль; служіння Ґ. – це приєднання до найвищого джерела сили, де християн. причастя набуває завершеності реліг. сенсу у зв’язку з чашею Ґ. як джерела благодат. Божої сили.

Особливого реліг.-філос. змісту поняття «Ґ.» набуло у праці нім. натурфілософа Абд-ру-шина (О.-Е. Бернгардта) «Im Lichte der Wahrheit. Gralsbotschaft» («У світлі Істини. Послання Ґрааля», 1923–38) – як вихідного пункту первин. випромінювань, джерела Всесвіту з його поступовим структур. формуванням. Отже, згідно з легендою про Ґ., цілісне знання про світобудову може бути надане лише як вище послання чи одкровення.

В укр. літ-рі образ Ґ. використали в поезіях О. Бурґгардт (Юрій Клен), М. Орест; у романі «Quid est Veritas» Н. Королевої (Чікаґо, 1961) Ґ. – це келих, подаров. володарем Персії Ваал-Тазаром новонародженому Ісусові.

Літ.: Дашкевичъ Н. П. Изъ исторіи средневѣкового романтизма. Сказанія о св. Граале. К., 1877; Веселовскій А. Н. Где сложилась легенда о Святомъ Граале? С.-Петербургъ, 1900; A. Beguin. La Quête du Saint Graal. Paris, 1958; M. Baigent, R. Leigh, H. Lincoln. Holy Blood, Holy Grail. Corgi, 1982; Набитович І. Образ Святого Грааля в творчості Наталени Королевої // Наук. зап. Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія». Т. 17. Філологія. К., 1999.

О. О. Ладік, О. С. Іщенко

Стаття оновлена: 2007