Ґрунт

Визначення і загальна характеристика

ҐРУНТ — верх­ній шар земної кори, сформований у результаті взаємодії біо­логічних чин­ників (рослин­ність, мікроорганізми, ґрунтова фауна) з материнськими гірськими породами за певних гідротермічних умов. Ґ. — функція екологічних чин­ників (ґрунто­утворювачів) місця його заляга­н­ня. Головною рисою є родючість — здатність забезпечувати рослини під час росту і роз­витку водою та поживними речовинами. Провід­на роль біо­логічних чин­ників у ґрунто­утворен­ні зумовлює формува­н­ня у Ґ. специфічної органічної речовини — гумусу. 

Для Ґ. характерний складний структурно-організований профіль, у якому, поряд із системою генетичних горизонтів, обовʼязкова наявність певної кількості гумусу, що залежить від типу ґрунто­утворе­н­ня, вмісту фізичної глини та інтенсивності зволоже­н­ня, зокрема дерново-підзолисті Ґ. мають в орному шарі 0,6–2,6 % гумусу, чорноземи — 2,2–5,3 %. Показником його акумуляції у Ґ. є коефіцієнт профільного накопиче­н­ня гумусу (КПНГ) — спів­від­ноше­н­ня кількості гумусу і фізичної глини в профілі. Кожен тип Ґ. має свої параметри КПНГ, тому їхній генетичний статус діагностують у польових умовах за будовою профілю і від­повід­ними морфологічними властивостями, а уточнюють за кількісним показником КПНГ. Інтенсивність гумусонакопиче­н­ня за ступенем зволоже­н­ня у верх­ньому шарі профілю Ґ. (30 см) певної генетичної природи діагностують за допомогою параметрів коефіцієнта від­носної акумуляції гумусу (КВАГ), який від­ображає спів­від­ноше­н­ня кількості гумусу і фізичної глини в цьому шарі, від­несене до 10 % остан­ньої. 

Ґ. складається з твердої і рідин­ної, газоподібної і живої частин. У твердій фазі головне місце за масою посідає здебільшого мінеральна частина, пред­ставлена частками від 1 мм до десятих і сотих мікрона. В її складі кількість часток менших 0,01 мм (фізична глина) коливається від 3–5 % до 65–70 %. Мінеральна маса складається з первин­них і вторин­них мінералів. У хімічному складі пере­важає кварц, є також алюміній, залізо, калій, натрій, магній, кальцій. Зро­ста­н­ня вмісту фізичної глини зумовлює зменше­н­ня кількості SiO₂ і збільше­н­ня решти сполук. У карбонатних Ґ. більше вуглекислого кальцію, засолених хлоридів і сульфатів. Важливою складовою частиною Ґ., що впливає на його властивості, є ґрунтові колоїди, які ви­значають по­глинальну здатність Ґ., його буферність. Параметри цих властивостей залежать від складу обмін­них катіонів, а сам склад — від характеру ґрунто­утворе­н­ня. До твердої фази Ґ. уналежнюють і органічну речовину, основна маса якої пред­ставлена гумусними речовинами, а частина — сполуками проміжного роз­кладу органічних речовин рослин­них, тварин­них і мікробного походже­н­ня. При їхній мінералізації звільняються поживні речовини, набуваючи до­ступних для рослин форм. 

Гумусні речовини разом із мінеральною масою створюють органічно-мінеральні структурні окремості, кількість яких ви­значає фізичні, водні, повітряні та інші властивості Ґ. Рідин­на частина (ґрунтовий роз­чин) ві­ді­грає важливу роль у ґрунто­утворен­ні та впливає на родючість. За її допомогою від­бувається пере­міще­н­ня мінеральних та органічно-мінеральних компонентів по профілю і за його межі, по­стача­н­ня рослин водою й роз­чиненими у ній поживними речовинами. Важливе значе­н­ня для ґрунто­утворе­н­ня і родючості має також газоподібна частина (ґрунтове повітря). До неї входять N₂, О₂, СО₂ та інші леткі органічні сполуки, склад яких змінюється залежно від пори року, ступеня зволоженості та ін. Живу частину пред­ставляють ґрунтові мікроорганізми. Активна роль живих організмів у формуван­ні Ґ. ви­значає його належність до біо­косних природних тіл — важливих компонентів біо­сфери. 

Різноманітність Ґ. викликана різноманітністю чин­ників ґрунто­утворе­н­ня та їх по­єд­на­н­ням, однак зволоже­н­ня, температурний режим та рослин­ний покрив у природі зонально зумовлені, внаслідок чого існує певна обмеженість найпоширеніших Ґ. На рівнин­ній частині їхня зміна від­бувається послідовно з Пн. на Пд. (залежно від змін клімату, рослин­ності та інших чин­ників), в умовах гірського рельєфу — від під­ніж­жя до вершин (внаслідок змін основних чин­ників ґрунто­утворе­н­ня). Для Поліс­ся характерні дерново-підзолисті, дернові опідзолені, дернові гле­йові, болотні, торфово-болотні Ґ. та торфʼяники, для Лісо­степу — чорноземи типові, опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові Ґ., для Степу — чорноземи звичайні та пів­ден­ні, Сухого Степу — темно-каштанові, каштанові солонцюваті та солонці каштанові. У гірських ра­йонах Карпат пере­важають буроземи опідзолені (бурі лісові), буроземно-підзолисті, поверх­нево оглеєні та буроземи (гірсько-лучні), Криму — буроземи опідзолені та коричневі Ґ. Проте пере­раховані типи Ґ. неоднорідні внаслідок просторової зміни абіо­тичних (клімат, рельєф, материнські породи, глибина рівня під­ґрунтових вод) та біо­тичних (рослин­ність) чин­ників ґрунто­утворе­н­ня. Ґ. — один із природних компонентів, які складають жит­тєзабезпечувальне середовище для людського су­спільства. Внаслідок змін, що від­булися в природних Ґ. під впливом антропоген­ної дії, їхня різноманітність збільшилася. У сільськогосподарському виробництві Ґ. є природно-антропоген­ним тілом; його ви­вчають шляхом польових та лабораторних досліджень, на базі яких складають карти Ґ.

Літ.: Надточій П. П. та ін. Екологія ґрунту та його за­брудне­н­ня. К., 1997; Царенко О. М. Вплив родючості ґрунту на ефективність землекористува­н­ня. С., 1999; Білецький В. Р. Пере­ущільне­н­ня ґрунту рушіями мобільної сільськогосподарської техніки. Ж., 2000.

М. I. Полупан

Завантажити статтю