Ґрунт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґрунт

ҐРУНТ – верхній шар земної кори, сформований у результаті взаємодії біологічних чинників (рослинність, мікроорганізми, ґрунтова фауна) з материнськими гірськими породами за певних гідротермічних умов. Ґ. – функція екол. чинників (ґрунтоутворювачів) місця його залягання. Гол. рисою є родючість – здатність забезпечувати рослини під час росту і розвитку водою та пожив. речовинами. Провідна роль біол. чинників у ґрунтоутворенні зумовлює формування у Ґ. специфіч. орган. речовини – гумусу. Для Ґ. характерний складний структурно-організований профіль, у якому, поряд із системою генет. горизонтів, обов’язкова наявність певної кількості гумусу, що залежить від типу ґрунтоутворення, вмісту фіз. глини та інтенсивності зволоження, зокрема дерново-підзолисті Ґ. мають в орному шарі 0,6–2,6 % гумусу, чорноземи – 2,2–5,3 %. Показником його акумуляції у Ґ. є коефіцієнт профільного накопичення гумусу (КПНГ) – співвідношення кількості гумусу і фіз. глини в профілі. Кожен тип Ґ. має свої параметри КПНГ, тому їхній генет. статус діагностують у польових умовах за будовою профілю і відповідними морфол. властивостями, а уточнюють за кількісним показником КПНГ. Інтенсивність гумусонакопичення за ступ. зволоження у верхньому шарі профілю Ґ. (30 см) певної генет. природи діагностують за допомогою параметрів коефіцієнта віднос. акумуляції гумусу (КВАГ), який відображає співвідношення кількості гумусу і фіз. глини в цьому шарі, віднесене до 10 % останньої. Ґ. складається з твердої і рідин., газоподіб. і живої частин. У твердій фазі гол. місце за масою посідає здебільшого мінерал. частина, представлена частками від 1 мм до десятих і сотих мікрона. В її складі кількість часток менших 0,01 мм (фіз. глина) коливається від 3–5 % до 65–70 %. Мінерал. маса складається з первин. і вторин. мінералів. У хім. складі переважає кварц, є також алюміній, залізо, калій, натрій, магній, кальцій. Зростання вмісту фіз. глини зумовлює зменшення кількості SiO2 і збільшення решти сполук. У карбонат. Ґ. більше вуглекислого кальцію, засолених хлоридів і сульфатів. Важливою складовою частиною Ґ., що впливає на його властивості, є ґрунт. колоїди, які визначають поглинал. здатність Ґ., його буферність. Параметри цих властивостей залежать від складу обмін. катіонів, а сам склад – від характеру ґрунтоутворення. До твердої фази Ґ. відносять й орган. речовину, осн. маса якої представлена гумус. речовинами, а частина – сполуками проміж. розкладу орган. речовин рослин., тварин. і мікроб. походження. При їхній мінералізації звільняються поживні речовини, набуваючи доступних для рослин форм. Гумус. речовини разом із мінерал. масою створюють орган.-мінерал. структурні окремості, кількість яких визначає фіз., водні, повітр. та ін. властивості Ґ. Рідинна частина (ґрунт. розчин) відіграє важливу роль у ґрунтоутворенні та впливає на родючість. За її допомогою відбувається переміщення мінерал. та орган.-мінерал. компонентів по профілю і за його межі, постачання рослин водою й розчиненими у ній пожив. речовинами. Важливе значення для ґрунтоутворення і родючості має також газоподібна частина (ґрунт. повітря). До неї входять N2, О2, СО2 та ін. леткі орган. сполуки, склад яких змінюється залежно від пори року, ступ. зволоженості та ін. Живу частину представляють ґрунт. мікроорганізми. Активна роль живих організмів у формуванні Ґ. визначає його належність до біокосних природ. тіл – важливих компонентів біосфери. Різноманітність Ґ. викликана різноманітністю чинників ґрунтоутворення та їх поєднанням, однак зволоження, температур. режим та рослин. покрив у природі зонально зумовлені, внаслідок чого існує певна обмеженість найпоширеніших Ґ. На рівнин. частині їхня зміна відбувається послідовно з Пн. на Пд. (залежно від змін клімату, рослинності та ін. чинників), в умовах гір. рельєфу – від підніжжя до вершин (внаслідок змін осн. чинників ґрунтоутворення). Для Полісся характерні дерново-підзолисті, дернові опідзолені, дернові глейові, болотні, торф.-болотні Ґ. та торф’яники, для Лісостепу – чорноземи типові, опідзолені, темно-сірі опідзолені, сірі та ясно-сірі лісові Ґ., для Степу – чорноземи звичайні та пд., Сухого Степу – темно-каштанові, каштанові солонцюваті та солонці каштанові. У гір. р-нах Карпат переважають буроземи опідзолені (бурі лісові), буроземно-підзолисті, поверхнево оглеєні та буроземи (гір.-лучні), Криму – буроземи опідзолені та коричневі Ґ. Проте перераховані типи Ґ. неоднорідні внаслідок простор. зміни абіотич. (клімат, рельєф, материн. породи, глибина рівня підґрунт. вод) та біотич. (рослинність) чинників ґрунтоутворення. Ґ. – один із природ. компонентів, які складають життєзабезпечувал. середовище для люд. сусп-ва. Внаслідок змін, що відбулися в природ. Ґ. під впливом антропоген. дії, їхня різноманітність збільшилася. У с.-г. вироб-ві Ґ. є природно-антропоген. тілом; його вивчають шляхом польових та лаборатор. дослідж., на базі яких складають карти Ґ.

Літ.: Надточій П. П. та ін. Екологія ґрунту та його забруднення. К., 1997; Царенко О. М. Вплив родючості ґрунту на ефективність землекористування. С., 1999; Білецький В. Р. Переущільнення ґрунту рушіями мобільної сільськогосподарської техніки. Ж., 2000.

M. I. Полупан

Стаття оновлена: 2007