Ґрунтово-екологічне районування - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґрунтово-екологічне районування

ҐРУНТО́ВО-ЕКОЛОГІ́ЧНЕ РАЙОНУВА́ННЯ – поділ ґрунтового покриву на відносно однорідні території за ґрунтами певного еколого-генетичного статусу різних таксономічних рівнів. В основі – закономірності зв’язку між кількіс. показником ґрунт. властивостей та параметрами природ. чинників їх формування. Ґ.-е. р. базується на класифікації ґрунтів і включає 6 послідовних ґрунт.-екол. рівнів територ. диференціації ґрунт. покриву: зона, підзона, фація, провін-ція, педопарцела, педооротоп. Ґрунт.-екол. зона – територія поширення певних структур. типів ґрунт. покриву і біоклімат. умов, що формують своєрідні ландшафти на ній. Основа її виділення – тип природ. обстановки в цілому, гол. критерій – типовий склад структури ґрунт. покриву, яка сформувалася за певних умов терміч. режиму та зволоження. Виділено 10 зон. Ґрунт.-екол. підзона – ареал поширення певних підтипів зонал. ґрунтів унаслідок відмінностей у перерозподілі соняч. енергії і вологи в межах зон. Виділяють на підставі інтенсивності гумусонакопичення через компактні параметри коефіцієнта віднос. акумуляції гумусу (КВАГ) кожного спектра структури ґрунтоутворення та відповід. критеріїв ГТКV-IX (гідротерміч. коефіцієнт) за Г. Селяниновим. Розрізняють 17 підзон. Ґрунт.-екол. фація – ареал зон і підзон за параметрами засвоєння опадів холодного періоду (листопад–березень). Виділяють 6 фацій на рівнин. тер. України у зв’язку з відмінностями у терміч. режимі за цей період. Фаціал. показниками морфогенет. параметрів ґрунтів є грубизна профілю, яка, крім засвоєння, залежить і від кількості опадів за рівнозначності ін. умов ґрунтоутворення. Ґрунт.-екол. провінція – ареал підзон з однаковими параметрами гідротерміч. умов за 1-у (травень–липень) і 2-у (серпень–вересень) частини вегетацій. періоду і кількістю опадів за листопад–березень за умов їх певного засвоєння та відповід. показниками природи й енергетики ґрунтоутворення через параметри коефіцієнта профіл. накопичення гумусу (КПНГ) і КВАГ та його заг. запасами. Функціонально клімат. критерії ГТКV-IX, опади за листопад–березень та їх засвоєння в межах провінції певною мірою відображають ресурси вологозабезпечення як визначал. чинника типу ґрунтоутворення, інтенсивності його вияву через гумусонакопичення та родючості ґрунтів. Для ґрунт. покриву провінції характерні однакові морфол. параметри властивостей ґрунтів залежно від їхньої генет. природи, літогранулометрії та ступ. зволоженості. Ґрунт.-екол. педопарцела – частина провінції з подібним компонент. складом структури ґрунт. покриву плакор. умов унаслідок дії, гол. чином, неклімат. чинників ґрунтоутворення (гранулометрич. склад, материнські породи, підстелення їх ін. породами, дренованість території, рівень і якість підґрунт. вод), що зумовлює у межах провінції різні умови за трофіч. та водними режимами. Внаслідок цього формується неоднорідність і за родючістю. Залежно від зонал. приналежності провінції її ґрунт. покрив за структур. складом представляють від 1-го до 20-ти компонентів різної питомої ваги, тому кількість педопарцел коливається від 1-ї до 10-ти, а іноді й більше. Ґрунт.-екол. педооротоп – частина педопарцели, виділена за кількістю схилових земель, що зумовлюють погіршення екол. умов і мають низьку продуктивну здатність за рахунок наявності ксероморфних ґрунтів та їхніх змитих видів. Ксероморфні ґрунти мають менші параметри накопичення гумусу та грубизни профілю внаслідок нижчого рівня забезпечення вологою порівняно з фоновими зонал. ґрунтами. У слабоксероморфних ґрунтах вміст гумусу знижений на 8–22 %, грубизна профілю – на 10–25 %, а їхня продуктивність прибл. становить 0,85; у середньоксероморфних відповідно 22–35 %, 25–50 % і 0,75; у сильноксероморфних – 35–50 %, 50–70 % і 0,55. Виділяють рівнинні (схилових земель менше 10 %), слабосхилові (10–30 %), середньосхилові (30–50 %) і сильносхилові (понад 50 %) педооротопи.

Ґ.-е. р. має універсальний характер застосування щодо агровироб. якостей територій за ресурсами вологозабезпечення і природ. потенціалу ґрунтів, розроблення та впровадження селектив. систем і технологій землеробства, адаптованих до конкрет. природ. умов, моніторингу стану ґрунт. покриву, еталонування ґрунтів, удосконалення їхньої діагностики, номенклатури та класифікації у напрямі екол. зумовленості.

Літ.: Полупан М. І., Соловей В. Б. Пріоритетність ґрунтово-екологічного районування земельних ресурсів // ВАН. 1997. № 4; Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Методичні підходи до створення генетично-субстантивної класифікації ґрунтів України на параметричній основі // Там само. 2001. № 11; Вони ж. Визначник еколого-генетичного статусу та родючості ґрунтів України. К., 2005.

М. І. Полупан, В. Б. Соловей, В. А. Величко

Стаття оновлена: 2007