Ґрунтознавство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґрунтознавство

ҐРУНТОЗНА́ВСТВО – наука про походження, розвиток, будову, склад, властивості, формування родючості, її оцінку та засоби підвищення, географію поширення на земній поверхні та раціональне використання ґрунтів. Ґ. – теор. база землеробства; вивчає ґрунт як природне тіло, засіб вироб-ва, предмет і продукт праці. Оскільки всі технол. впливи на с.-г. культури при вирощуванні відбуваються через ґрунт, адаптовані системи землеробства, сівозмін, обробітку, удобрення, меліорації залежать від його властивостей. Ґ. вивчає генезис, морфологію і компоненти ґрунту як відображення екол. умов, типу та інтенсивності ґрунтоутворення, властивості (хім., біол., фіз.-хім., фіз., водні, повітряні, теплові) та родючість як осн. його характеристику, класифікацію ґрунтів як основу якіс. обліку земел. ресурсів, закономірності геогр. поширення ґрунтів та їх типи, структуру ґрунт. покриву як системну просторово-генет. його неоднорідність, районування земел. ресурсів, оцінку якості ґрунтів (основу рац. використання ґрунт. покриву), здійснює моніторинг стану земел. ресурсів з метою охорони, збереження та підвищення родючості. Ґ. тісно пов’язане з кліматологією, біологією, геоморфологією, гідрогеологією, геологією, хімією та ін. науками. Належить до інтердисциплінар. наук, оскільки через ґрунт. покрив відбувається функціон. взаємодія між атмо-, біо- і гідросферами. Як наука Ґ. виникло і сформувалося у 2-й пол. 19 ст. у Росії. Засн. його вважають В. Докучаєва, який у праці «Русский чернозем» (С.-Петербург, 1883) сформулював осн. положення, зокрема визначив ґрунт як самост. природне мінерал.-орган. тіло, що є простою функцією ґрунтоутворювачів (характер материн. породи, клімат, маса і характер рослинності, вік країни та рельєф місцевості), а його невід’єм. властивістю назвав родючість. Він обґрунтував необхідність пізнання ґрунту через його походження в тісному зв’язку з довкіллям; розробив першу класифікацію ґрунтів за зонал.-генет. принципом, оскільки гол. ґрунтоутворювачі (клімат і рослинність) поширюються в географічно зумовленому закономірному порядку. Значну роль у формуванні наук. Ґ. відіграли дослідж. П. Костичева (розвивав агроном. напрям у Ґ., досліджував роль біол. чинників у ґрунтоутворенні та формуванні родючості ґрунту) та учнів і послідовників В. Докучаєва – М. Сибірцева, Г. Висоцького, К. Глинки. У працях цих дослідників та В. Вернадського переважає геогр. напрям у Ґ. В Україні у розвиток Ґ., зокрема його агроном. напряму, знач. внесок зробили О. Соколовський, О. Грінченко, Н. Вернандер, М. Годлін, М. Крупський, О. Можейко, Г. Самбур, В. Кисіль, І. Гоголев, Г. Новикова та ін. Геогр. і топогр. закономірності структури ґрунт. покриву України вивчали В. Докучаєв (Полтав. губ.), Г. Висоцький (Полтав., Харків. та Катериносл. губ.), Б. Полинов (Черніг. губ.), О. Набоких, А. Красюк (Таврій., Херсон., Поділ. губ.), В. Крокос, Г. Махов, Н. Вернандер, Г. Гринь, М. Крупський та ін. (лісостеп. і степ. зони). На підставі дослідж. 1928 складено першу огляд. карту ґрунтів України в масштабі 1:1 000 000, оновлену 1935 і 1948. У 1957–61 в Україні за єдиною програмою і методикою здійснено докладне великомасштабне обстеження ґрунтів, яке дало змогу забезпечити кожне госп-во ґрунт. планом (масштаб 1:10 000 або 1:25 000), комплектом спец. картограм і пояснювал. текстом до них з конкретними рекомендаціями щодо підвищення продуктивності с.-г. угідь. У результаті узагальнення ґрунт.-геогр. дослідж. складено рай. (1:50 000) та обл. (1:200 000) ґрунт. карти, а 1972 – ґрунтів України (1:200 000 (на координат. основі) і 1:750 000).

У Ґ. широко застосовують польові, експедиц., стаціонарні, аналіт., порівнял.-геогр. і картогр. методи. Ґрунти досліджують за допомогою фіз., фіз.-хім., хім., мікро-, рентґено-, спектроскопіч., радіоізотоп., та ін. методів. Ґ. сприяє вирішенню проблем збереження і підвищення родючості ґрунтів, рац. застосування добрив, проведення меліорацій (зрошення, осушення, вапнування, гіпсування та ін.), боротьби з ерозією ґрунтів, забрудненням важкими металами, радіонуклідами та пестицидами. Результати дослідж. ґрунтів використовують при буд-ві інж. споруд, трубопроводів, шляхів тощо. В Україні дослідження в галузі Ґ. очолює ННЦ «Ін-т ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Соколовського» УААН (Харків); проводять їх також фахівці відділів та лаб. н.-д. установ с.-г. профілю, каф. Ґ. с.-г. ВНЗів. Результати публікуються у період. вид.: «Агрохімія і ґрунтознавство», «Вісник аграрної науки», «Вільний аграрник», «Екологія та ноосферологія», «Ґрунтознавство»; наук. зб. ВНЗів.

Літ.: Махов Г. Ґрунтознавство: З 60-верстною картою України. Х., 1925; Назаренко І. І. Історія і методологія ґрунтознавства: Навч. посіб. Чц., 2000; Канівець В. І. Життя ґрунту. К., 2001; Польчина С. М. Ґрунтознавство. Головні типи ґрунтів: Навч. посіб. Чц., 2001; Назаренко І. І. Ґрунтознавство: Підруч. Чц., 2003; Ґрунтознавство: Навч. посіб. Біла Церква, 2004.

М. І. Полупан

Стаття оновлена: 2007