Ґуліа Дмитро Йосипович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Ґуліа Дмитро  Йосипович

ҐУ́ЛІА Дмитро Йосипович (Гулиа Дырмит Есыф-иҧа; 09(21). 02. 1874, с. Уарча, Абхазія, нині Грузія – 07. 04. 1960, с. Агудзера, похов. у м. Сухумі, Грузія) – основоположник абхазької літератури та літературної мови, мовознавець, етнограф, історик. Нар. поет Абхазії (1937). Екстерном закін. Горійську учит. семінарію (1891). Учителював. Спільно з К. Мачаваріані створив 1892 на основі абхаз. абетки П. Услара (1862) заг.-нац. письмо, уклав «Анбан» («Буквар»). 1919–20 – ред. першої абхаз. г. «Аҧсны» («Абхазія»). 1921 заснував першу абхаз. театр. трупу, для якої писав п’єси, зокрема «Анаурақуа» («Привиди», опубл. 1946). Перший ред. г. «Аҧсны ҟаҧшь» («Червона Абхазія»). Автор новели «Атәым дгьыл аҵаҟа» («Під чужим небом», 1919), роману про колоніал. становище Абхазії у складі Рос. імперії «Ҟамаҷыҷ» (1940; укр. перекл. – «Камачіч», К., 1979); поем «Аҧсны азы ашәа» («Пісня про Абхазію», 1940), «Ҭагалан ақытац» («Осінь у селі», 1946), низки збірок лірич. і сатир. поезій; дослідж. з етнографії Абхазії. Переклав окремі твори Ш. Руставелі, О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Чавчавадзе, А. Церетелі та ін., поему «Слово о полку Ігоревім». З укр. літ-рою Ґ. познайомив І. Запорізький, котрий 1915 працював в учит. семінарії Сухумі. Особливо цікавився творчістю Т. Шевченка, 1938–39 здійснив поїздку в Україну, побував у Каневі на могилі поета, відвідав музей і абхаз. мовою записав у книзі відвідувачів: «Я був тут, на могилі Тараса Шевченка, біля пам’ятника, а також з приємністю оглянув Музей. Те, про що мріяв великий український поет-революціонер, збулося. І його пам’ять шанують нині так, як він того заслужив. І його слово буде щодня зростати». Т. Шевченкові присвятив вірш «Тарас ду!» («Великий Тарас!»), а поеми «Кавказ», «Катерина», «Сон», вірші «Мені однаково», «Маленькій Мар’яні» та ін. у перекладі Ґ. надрук. у зб. «Кобзарь» (1939). У г. «Вісті» (від 29 вересня 1938) опубл. його ст. «В сім’ї вільній, новій», а 1939 у г. «Комсомольское знамя» (Київ) – «Солнечная Абхазия – поэту Украины». Ґ. підтримував дружні стосунки з П. Тичиною, М. Рильським, М. Бажаном, І. Кочергою, В. Чередниченко та ін. Укр. громадськість відзначала 100-річчя від дня народження Ґ. Образ абхаз. поета змалював С. Тельнюк у віршах «Біля пам’ятника Дмитрові Гуліа в Сухумі» та «Перечитуючи Дмитра Гуліа» (обидва – 1970). Окремі твори Ґ. укр. мовою переклали В. Козаченко, Є. Іщенко, В. Лагода, Є. Дроб’язко.

Тв.: укр. перекл. – Дітям. К., 1974; абхаз. мовою – (Твори. Т. 1–4. Сухумі, 1956–62); груз. мовою – (Поезії. Сухумі, 1937); (Камачіч. Тбілісі, 1951); (Вибране. Тбілісі, 1956); (Елкан. Тбілісі, 1968); (Вибране. Сухумі, 1973) .

Літ.: Гулиа Г. Д. Повесть о моем отце. 2-е изд. Москва, 1963; Бгажба Х. С., Зелинский К. Л. Дмитрий Гулиа. Сухуми, 1965; Іщенко Є. Непорушна дружба // Райдужними мостами: Зб. К., 1968; (Ґуліа Г. Дмитрій Ґуліа. Творчий шлях. Тбілісі, 1974); Мушкудіані О. Н. Основоположник абхазької літератури // РЛ. 1974. № 2; Іщенко Є. Батько абхазької поезії // ЛУ. 1974, 19 лют.; Мушкудіані О. Н. Основоположник абхазької літератури, письменник-інтернаціоналіст // Гуліа Д. Камачіч. К., 1979.

О. Н. Мушкудіані

Стаття оновлена: 2007