Давид-Городок (Давыд-Гарадок) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Давид-Городок (Давыд-Гарадок)

ДАВИ́Д-ГОРОДО́К (Давыд-Гарадок) – місто Столинського району Брестської області Республіки Білорусь. Знаходиться на правому березі р. Горинь (притока Прип’яті, бас. Дніпра), за 245 км від обл. центру, за 39 км від залізнич. ст. Горинь і за 36 км від райцентру. Пл. 12,4 км2. Насел. 10 тис. осіб (2007), переважно білоруси. Річк. порт.

У літописах не згадується. Під час археол. дослідж., які проводили Р. Якимович (1936–38), Я. Пастернак і П. Лисенко (1967), встановлено, що місто виникло на поч. 12 ст. У центрі сучас. Д.-Г. розкопувалося городище-дитинець діаметром 100–110 м, оточене кільц. валом, від якого збереглися окремі ділянки висотою до 2-х м (насипані з піску та зміцнені дерев’яними конструкціями). У культур. шарі товщиною 3,5 м відкриті залишки дерев’яних житл. і госп. будівель, вимощені деревом вулиці та двори. Серед знахідок – ремісничі, побут. вироби й зброя з металу, каменю, дерева і кістки, бронзові та скляні прикраси, велика колекція глиняного посуду. У пн.-зх. куті городища виявлені залишки дерев’яної двокамер. церкви, під її підлогою і побл. неї – 23 дубові домовини з кістяками дорослих осіб і дітей, похованих у багатому одязі. Деякі дослідники вважають, що місто було родин. осередком волин. Ігоревичів, який заснував Давид Ігоревич (1058–1112) – князь володимир. і дорогобуз.; згідно з місц. переказом, місто побудував засн. Турова – ятвяз. князь, який прийняв при хрещенні ім’я Давид. За часів Київ. Русі входив до Турово-Пінс. князівства, від 14 ст. – у складі Великого князівства Литовського (як держ. власність), 1566–1793 – Пінс. пов. Берестей. воєводства Речі Посполитої. Позначений на т. зв. радзивіллів. карті Великого князівства Литовського 1613 та ін. картах 17–18 ст. Мав замок, від серед. 17 ст. розвивався за Маґдебур. правом. Один із центрів прип’ят. торгівлі. Міський герб: у чорному полі срібна ріка з пристанню і золотим човном із товарами. Центр Давид-Городоц. ординації на Поліссі, якою у 16 – на поч. 20 ст. володіли князі Радзивілли (матеріали ординації зберігаються у Нац. істор. архіві Білорусі у Мінську).

1657–59 – полкове місто з канцелярією Турово-Пінс. (або Пінс.) полку – козац. адм.-територ. одиниці у складі Війська Запорозького, що існувала на укр. і частині білорус. Полісся. Веде початок від поширення Хмельниччини у 1648, названий за аналогією до колиш. князівства княжої доби. Перший полковник А. Небаба загинув у жовтні 1648, обороняючи Пінськ від військ Речі Посполитої, другим полковником (до листопада 1648) був П. Цівка. Козац. полковий статус цієї частини Полісся поновлено 1650 із проголошенням пінс. полковником давид-городоц. війта І. Богдашевича. Полк складався із 5-ти сотень: Турів., Олев., Сущан., Давид-Городоц. і Тростян.; сотниками у 1648–51 були: Гаврило, С. Проскурня, Турчинович, В. Бобровник, Г. Авратинський. В ініціатив. зверненні з присягою до гетьмана Б. Хмельницького шляхти Пінс. пов. Берестей. воєводства Речі Посполитої від 20 червня 1657 ставилося питання про входження Турово-Пінщини до складу козац. держави. У відповідь Б. Хмельницький надіслав спец. універсал, підписаний у Чигирині 28 червня 1657, із підтвердженням їхніх шляхет. прав у Пінс., Мозир. і Турів. пов. з нагоди входження Пінс. пов. (як нової козац. провінції) до складу Війська Запорозького та подальшого створення тут козац. полку. Остаточно оформився у роки гетьманування І. Виговського. Полк займав терени над р. Прип’ять, у пониззях річок Стир, Горинь і Уборть, що впадають у Прип’ять. У липні–листопаді 1657 полковником був І. Якименко (Груша), від грудня 1657 до травня 1659 – брат гетьмана К. Виговський. Полк ліквідований 1659 за наполяганням моск. царя.

Під час рос.-польс. війни у ході походу на прип’ят. Полісся 1665 Д.-Г. спалили моск. війська князя Д. Волконського, які розбили загони місц. шляхти. Після другого поділу Польщі у 1793–96 – повіт. місто, згодом – м-ко Пінс. пов. Мінської губ. Рос. імперії; 1918–19 – у складі УНР; 1921–39 – Столин. пов. Поліс. воєводства Речі Посполитої; 1939–54 – центр Давид-Городоц. р-ну Пінс. обл. Білорус. РСР (1961 р-н ліквідований, а його тер. увійшла до складу Столин. р-ну). Під нацист. окупацією у 1942–44 входив до ген. округу Волинь–Полісся Райхскомісаріату Україна. Визволений військами 1-го Білорус. фронту 9 липня 1944. Гол. підпр-ва: електромех. з-д, хлібозавод, інструм. вироб-во, лісгосп. У Д.-Г. – 2 заг.-осв. школи, муз. школа, ДЮСШ; Будинок культури, Будинок дит. творчості, 2 б-ки, кінотеатр; 2-а рай. лікарня, поліклініка. Пам’ятка дерев’яної арх-ри поліс. школи – Георгіїв. церква 2-ї пол. 17 ст. (перебуд. 1724).

Літ.: R. Jakimowicz. Dawidgródek. Pinsk, 1939; Пастернак Я. Археологія України. Торонто, 1961; Лысенко П. Ф. Города Туровской земли. Минск, 1974; G. Gajecky. The Cossack Administration of the Hetmanate. Vol. 2. Cambridge, 1978; Липинський В. Україна на переломі, 1657–1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-м столітті // Липинський В. Твори. Т. 3. Філадельфія, 1991; Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Т. 9, кн. 2. К., 1997; Універсали Богдана Хмельницького, 1648–1657. К., 1998; А. Цітоў. Геральдыка беларускіх местаў (XVI – пачатак XX ст.). Минск, 1998; Пришляк В. «На тракті, який до Берестя вів…» (Суходільні й водні шляхи Берестейщини в ХІV–ХVІІІ століттях) // Пам’ятки України: історія та культура. 2002. Ч. 3–4 (136–137); Його ж. Турівсько-Пінський полк // Укр. козацтво: Мала енциклопедія. К.; З., 2006.

В. В. Пришляк, В. М. Петегирич

Стаття оновлена: 2007