Давидовський Григорій Митрофанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Давидовський Григорій  Митрофанович

ДАВИДО́ВСЬКИЙ Григорій Митрофанович (06 (18). 01. 1866, с. Мельня, нині Конотоп. р-ну Сум. обл. – 13. 04. 1952, Полтава) – хоровий диригент, композитор, співак (тенор), педагог. Засл. арт. УРСР (1951). Чл. СКУ. Навч. у Черніг. духов. семінарії, закін. С.-Петербур. консерваторію (1897, кл. хор. диригування; 1902, кл. вокалу Є. Іванова-Смоленського), де викладав і був кер. студент. хору (1896–1900). Бельканто вивчав у Н. Ірецької, теор. предмети – у М. Римського-Корсакова й А. Лядова. Організатор і кер. укр. хор. капел (понад 35-ти), зокрема у рідному селі (1888), С.-Петербурзі (1892–1902), Ніцці (1902–03), Ростові-на-Дону (1908; гастролював Росією до 1917), Києві (1917–19, 1921), Вінниці (1923–26), Житомирі, Лубнах, Керчі, Москві (1933, 1938–44), Харкові (1944), Полтаві (1945–49). Здійснив концертні турне Туреччина–Росія (1914–16), Грузія–Росія (1928–31). Викладав у Київ. муз.-драм. ін-ті, Ростов. муз. уч-щі, Військ. академії у Москві. Завдяки непересіч. хормейстер. хисту Д. популяр. пісен. репертуар у його концертах набув темброво багатого звучання, інтерпретації з елементами театралізації та ефектним хор. імітуванням інструм. прийомів бандури, гітари, кобзи. До репертуару Д. входили укр. нар. пісні, фольклор ін. народів, рев. пісні у його аранжуваннях. Відомими стали сюїти «Бандура» (1896) та «Кобза» (1901), побудовані на матеріалі укр. нар. пісень і міського побут. романсу. Оригін. нововведення в них – групування сюжет. ланцюгів з різних пісень та імітація інструм. звучання засобами хор. співу без слів, використовувана як супровід до вокал. партій. Спроба створення на аналогічних засадах т. зв. опер (без участі оркестру; розпочиналися квазіоркестр. Прелюдією або Увертюрою та були калейдоскопом з різнохарактер. п’єс, пісень, романсів, танців без належних сюжет. чи драматург. зв’язків) засвідчила нерозуміння Д. специфіки цього жанру. Дослідники вважають, що духовні твори Д. відображають традиції театралізації, контрастної драматургії. Водночас у них простежується притаманна Д. стильова еклектика. З духовним репертуаром влас. капели брав участь у відправах Всеукр. собору УАПЦ (14–30 жовтня 1921). Популярність Д. не відповідала істор. критеріям мист. поступу. Порівняно з твор. здобутками композиторів школи М. Лисенка його композиції за принципами опрацювання матеріалу, композиц.-драматург. розвитку були примітивними. У них переважали зовн.-зображал. виконав. ефекти. Поняття «давидовщина» критикували як ортодоксал. діячі Асоц. пролетар. музик України, так і помірковані Т-ва ім. М. Леонтовича. Д. виступав зі статтями (часом полем.) та рецензіями в пресі.

Тв.: для мішаного хору без супроводу: опери – «Під звуки рідної пісні» (1916), «Перемога пісні» (1920–21, незакінчена); сюїта «Кубань» (1927); поеми – «Україна», «Б’ють пороги», «Єзуїти», «Ще як були ми козаками» (усі – сл. Т. Шевченка), «На чужині», «Розпач» (обидві – сл. Д.); хори, пісні, вокал. ансамблі, імітації оркестр., хор. обробки нар. (укр., рос., грец., євр., польс., молдав. та ін.), рев. пісень; духовна музика: концерти – «О всепітая Мати» (1900), «В молитвах невсипущу Богородицю», оркестр. піснеспіви – «Тобі співаєм», «Хваліте», «Нині отпущаєши».

Літ.: Михайлов М. Композитор і хоровий диригент Г. М. Давидовський. К., 1962; Дзюба Г. Використання фольклору в творчості Г. М. Давидовського // НТЕ. 1986. № 4; Юрченко М. Духовна музика // Історія укр. музики. Т. 4. К., 1992; Ржевська М. Григорій Давидовський і «давидовщина» // Музика. 1996. № 1; Семенко Л. Він жив у звуках // Там само. 2006. № 3.

А. І. Муха

Стаття оновлена: 2007