ДЕНІ́КІН Антон Іванович (Деникин Антон Иванович; 04(16). 12. 1872, м. Влоцлавськ Варшав. губ., ни- ні м. Влоцлавек — 07. 08. 1947, м. Анн-Арбор, шт. Мічиґан, США) — російський військовий і політичний діяч. Закін. Київ. піхотне юнкер. училище (1892), Академію Ген­штабу (1899). Від­значився під час рос.-япон. війни 1904–05. З поч. 1-ї світової війни — командир 4-ї стрілец. «Залізної» бригади (1915 пере­формована у дивізію); від вересня 1916 — 8-го армій. корпусу; в квітні 1917 — нач­штабу верхов. головнокомандувача; у травні–липні 1917 — головнокомандувач арміями Зх., від вересня 1917 — Пд.-Зх. фронтів. Ви­ступав за ліквідацію самодержавства та встановле­н­ня кон­ституц. монархії у єдиній і неподіл. Росії. У серпні 1917 під­тримав спрямований проти Тимчас. уряду заколот генерала Л. Корнілова, за що був усунутий з посади і заарешт. У листопаді 1917, разом з ін. офіцерами, звільнений з-під варти за наказом в. о. верхов. головнокомандувача генерала М. Духоніна та ви­їхав на Дон. Один із організаторів, від 31 березня (13 квітня) 1918 — головнокомандувач Добровольчої армії, на чолі якої завдав низку поразок більшов. військам і захопив Пн. Кавказ. 8 січня 1919 став головнокомандувачем ЗС Пд. Росії. До осені 1919 його війська окупували значну частину тер. України й пі­ді­йшли до Москви. У зайнятих р-нах встановлювався диктатор. режим, від­новлювалися елементи цар. адміністрації, влаштовувались євр. погроми, пере­слідува­н­ня національно сві­домих українців (див. Денікінщина). У жовтні 1919 більшовики, мобілізувавши всі сили, роз­громили денікінців, після чого роз­почався їх від­ступ на Пд. України і Кубань. 4 квітня 1920 Д. пере­дав командува­н­ня генералу П. Врангелю і ви­їхав до Стамбула. Від 1926 мешкав у Франції, від 1945 — у США. Під час 2-ї світової війни, залишаючись пере­конаним ворогом більшовизму, спів­чував поразкам рад. армії і вітав її пере­моги. Автор кн.: «Очерки рус­ской смуты» (т. 1–5, Париж; Берлин, 1921–26; Москва, 1991), «Офицеры» (Париж, 1928; К., 1993), «Старая армия» (Париж, 1929), «Путь рус­ского офицера» (Нью-Йорк, 1953; Москва, 1991). Пере­похов. у Москві 2005.