Денікінщина - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Денікінщина

ДЕНІ́КІНЩИНА – політичний режим російських білогвардійських військ. Існував 1919 – на поч. 1920 у формі військ. диктатури на знач. тер. України та Пд. Росії. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) організатори Білого руху генерали О. Каледін, Л. Корнілов і М. Алексєєв ухвалили рішення про створення Добровольчої армії, яку 31 березня (13 квітня) 1918 очолив генерал-лейтенант А. Денікін. Центр Д. – м. Катеринодар (нині м. Краснодар, РФ). Від травня 1918 в А. Денікіна були свої представники при уряді гетьмана П. Скоропадського. А. Денікін сприяв антиукр. діяльності легал. орг-цій «Киевский национальный центр», «Объединенный центр», т-ва «Русь». Тисячі добровольців з тер. України вступали до денікін. армії, а після повстання Директорії в її лавах опинилася і значна частина гетьман. оточення та представників місц. влади. Від кін. листопада 1918 Добровол. армія отримувала зброю і обмундирування від країн Антанти й США, до її складу увійшла частина кораблів Чорномор. флоту. 31 серпня 1918 створ. найвищий орган цивіл. упр. при командуванні Добровол. армії – Особл. нараду. За положенням від 15 лютого 1919 вона поєднувала функції РМ і Держ. ради колиш. Рос. імперії. Восени утвор. Харків., Київ. і Новорос. обл. на чолі з генерал-губернаторами із необмеженими повноваженнями (їм підпорядк. губернатори, нач. повітів і волостей). На підставі угоди від 8 січня 1919 Добровол. і Донську (командувач – генерал П. Краснов) армії об’єднано у ЗС Пд. Росії (ЗСПР) на чолі з А. Денікіним. Білогвардійці захопили Пн. Кавказ, Крим, навесні та влітку 1919 підрозділи генерала В. Май-Маєвського окупували Донбас. 12 червня 1919 А. Денікін визнав владу «верхов. правителя Росії» О. Колчака. У липні 1919 ЗСПР, що налічували понад 150 тис. багнетів і шабель, 500 гармат, 1,9 тис. кулеметів, розпочали наступ на Москву. Денікінці, які окупували значну частину України, зокрема Київ, заборонили укр. мову в школах, церквах, громад. і держ. установах, чинили терор, насильство і грабежі, проводили численні реквізиції; прикриваючись обіцянками, що їх мав здійснити денікін. режим після встановлення громадян. миру, влаштовували погроми укр. шкіл, клубів, громад. газет тощо. Об’єднані Армія УНР і УГА 30 серпня 1919 після відступу рад. військ вступили до Києва, але без бою передали його білогвардійцям. Восени одне з найбільших з’єднань Армії УНР – Галиц. корпус – перейшло на бік денікінців. Наприкінці 1919 ЗСПР зазнали нищів. поразок від більшов. військ. Зокрема 6 листопада їх підрозділи залишили Чернігів, 19 листопада – Бахмач, 10 грудня – Полтаву, 12 грудня – Харків, 16 грудня – Київ, 30 грудня – м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). 30 грудня 1919 А. Денікін скасував Особл. нараду й створив другий уряд – при головнокомандувачеві ЗСПР, а 4 січня 1920 прийняв від О. Колчака титул «верхов. правителя Росії». Однак це не врятувало становища: 20 січня 1919 більшовики зайняли Херсон, 30 січня – Миколаїв, 7 лютого – Одесу, а 1 березня вийшли на лінію Мозир–Овруч–Коростень–Летичів–р. Дністер. 16 березня 1920 у Новоросійську створ. третій уряд при ЗСПР на чолі з А. Денікіним, але 4 квітня 1920 він зрікся влади на користь П. Врангеля (див. також Врангелівщина) і виїхав до Стамбула.

Літ.: Деникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 1–5. Париж; Берлин, 1921–26; Москва, 1991; Кин Д. Деникинщина на Украине. Х., 1927; Деникин А. И. Офицеры: Очерки. Париж, 1928; К., 1993; Гражданская война в России: разгром Деникина: Сб. Москва, 2003.

О. М. Мироненко

Стаття оновлена: 2007