Депозит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Депозит

ДЕПОЗИ́Т (від лат. depositum – річ, віддана на зберігання) – кошти у національній або іноземній валютах, у готівковій чи безготівковій формах, розміщені вкладниками на їх іменних рахунках у банках та інших фінансових установах на договірних засадах. Кошти підлягають поверненню вкладнику через визнач. строк (або без зазначення останнього) з фіксов. відсотк. винагородою. Д. називають також внесок, зроблений для гарантування спекулятив. операцій; у судові й адм. органи для забезпечення позову; на сплату митних зборів. Д. відображає договірні вимоги вкладників (як клієнтів фінанс. установ) із приводу депонування грошей або ін. фінанс. активів. Для депонента він є його активом, для фінанс. установи як позичальника – зобов’язанням. Д. класифікують: за типом клієнта (фіз., юрид. осіб, міжбанків.); видом валюти (у нац., іноз. валюті, мультивалютні); формою (до запитання, строкові, депозитні й ощадні сертифікати), строком (коротко-, довгострок., «овернайт»), режимом (з правом поповнення чи без нього), резидентністю (у вітчизн. або іноз. банках), обсягами (малі, середні, великі) депонування; методом (з фіксов. або плаваючою ставкою, «простими» чи «складними» відсотками) і термінами (зі щомісяч., поквартал., річними) нарахування відсотків; призначенням (інвестиц., траст., пенсійні, відпускні тощо) і порядком розпорядження (вкладом користується сам депонент або ін. особи). Д. дає можливість регулювати структуру сусп. відтворення, фінансування позичальниками інвестиц. програм розвитку, капіталізацію доходів депонентів. Найбільш поширений – банків. Д.

В. В. Корнєєв

Стаття оновлена: 2007