Депривація

Визначення і загальна характеристика

ДЕПРИВА́ЦІЯ (від лат. deprivatio — втрата, по­збавле­н­ня) — соціальний процес скороче­н­ня чи по­збавле­н­ня можливостей задоволе­н­ня основних жит­тєвих потреб індивідів або груп. Початк. значе­н­ня поня­т­тя — по­збавле­н­ня духов. особи бенефіція (посади, що приносить прибуток) — повʼязане з організац. практикою катол. Церкви. У психології Д. означає сенсорну недо­статність або недозавантаже­н­ня системи аналізаторів, що проявляється в індивіда в умовах ізоляції чи при порушен­ні роботи осн. органів чуття. У соціології Д. використовується в абсолют. і від­нос. значе­н­нях. Абсолютна Д. — повне по­збавле­н­ня індивіда прав і пригніче­н­ня осн. жит­тєвих потреб (втрата або від­сутність шляхів задоволе­н­ня базових потреб для вижива­н­ня: їжі, одягу, притулку). Поня­т­тя «Д.» у від­нос. значен­ні у соціологію вперше ввів 1949 С. Стауф­фер у праці «The American Soldier» («Американський солдат»), що базувалася на результатах емпірич. соціол. дослідж., проведеного під час 2-ї світової війни Військ. департаментом США. За С. Стауф­фером, Д. — один із чин­ників роз­витку соц. груп і сусп. організацій, який субʼєктивно проявляється у ви­гляді не­вдоволеності, що пере­живає група від­носно свого дійсного стану, а обʼєктивно — як прагне­н­ня цієї групи досягнути рівня ін., більш роз­винутої чи благополучної у соц. від­ношен­ні групи. У від­нос. значен­ні поня­т­тя «Д.» викори­стане також у роботі Р. Мертона «Social Theory and Social Structure» («Соціальна теорія і соціальна структура», Нью-Йорк, 1949). Подіб. до від­нос. Д. є концепція статус. не­узгодженості (неконгруентності) Г. Ленскі. Статусна не­узгодженість проявляється в роз­ходжен­ні у положен­ні індивіда (або групи) в ієрарх. організов. структурі, від­ображеній у термінах різних соц. координат: рівня доходу, освіти, віку, місця в структурі влади тощо. Приклад такої не­узгодженості — низький рівень прибутків за високого рівня освіти. Згідно з Г. Ленскі, статусна не­узгодженість має обʼєктив. (як явище у су­спільстві) і субʼєктив. (як усві­домле­н­ня людиною цієї не­узгодженості) характер. При цьому Д. може бути ви­значена як роз­ходже­н­ня між очікува­н­нями осіб (соц. груп) і можливостями, за­пропонованими су­спільством для їх реалізації. Для вимірюва­н­ня від­нос. Д. використовують формулу Т. Гарра: RD = (V_e — V_c) / V_e, де RD — рівень Д., V_e — очікувана позиція, V_c — до­ступна чи досягнута позиція. RD = 1 при V_c = 0 (су­спільство не надає жодних можливостей для реалізації очікувань), RD = 0 при V_c = V_e (су­спільство надає всі можливості для реалізації очікувань), RD < 0 при V_c > V_e (досягнуто більше, ніж очікувалося).

Часто поня­т­тя «де­привація» повʼязують з поня­т­тям «бідність», а іноді їх ототожнюють. Поділ бідності на абсолютну і від­носну на­ближений до різних видів Д. Абсолютна бідність — коли люди не володіють до­стат. ресурсами для під­трима­н­ня мінімуму фіз. здоровʼя і праце­здатності; від­носна — неможливість під­тримувати мін. рівень спожива­н­ня, об­умовлена психол., соц. і певними культур. нормами, а також роз­порядже­н­ням протягом тривалого часу ресурсами, значно нижчими за ті, якими користується середня (типова) сімʼя у певному су­спільстві. Існує думка, що при бідності не­стача необхід. ресурсів повʼязана з про­блемами оплачуваної зайнятості, тому її роз­глядають як стан, у той час як соц. екс­клюзія (обмеже­н­ня заг.-прийнятих прав) — процес маргіналізації, повʼязаної з обмеженим до­ступом до соцієтал. ін­ститутів інтеграції. Таким чином, і бідність, і екс­клюзія є близькими до Д., однак оскільки бідність більшою мірою стосується екон. (ресурс.) по­збавле­н­ня, а екс­клюзія включає в себе ще й обмеже­н­ня прав і маргіналізацію, то екс­клюзія є ширшим поня­т­тям по від­ношен­ню до Д. Разом з тим, Д. не завжди перед­бачає від­несе­н­ня певних осіб чи соц. груп до маргіналізованих, що перед­бачає соц. екс­клюзія. У соціології об­ґрунтовані уявле­н­ня про цикл Д., зокрема теорія, що описує і пояснює пере­дачу соц. Д. з поколі­н­ня у поколі­н­ня, пере­важно через механізм сімʼї, хоча часто така пере­дача не обмежується сімей. рамками, а входить у більш широкий соц. контекст (можливі також й індивідуал. патології). Фактори роз­риву циклів Д. досліджували М. Рут­тер і Н. Мардж, за даними яких половина дітей, народжених у «де­привованих» сімʼях, не від­творюють батьків. зразків Д., що пояснюється їх індивідуал. якостями: активністю, емоц. стійкістю та здатністю до рефлексії.

Літ.: Харченко Н. Порівня­н­ня методологічних під­ходів до вимірюва­н­ня рівня бідності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2000. № 3; Абрахамсон П. Социальная эксклюзия и бедность // Обществен. науки и современ­ность. 2001. № 2; Балабанов А. С., Балабанова Е. С. Социальное неравенство: факторы углубления де­привации // Социол. ис­следования. 2003. № 7.

Т. Я. Любива

Завантажити статтю