Дергачі
ДЕРГАЧІ́ (до 1943 — Деркачі) — місто Харківської області, райцентр. Міськраді підпорядк. села Білаші, Болибоки, Ємці, Замірці, Маслії, Мищенки, Семенівка, Шовкопляси. Знаходиться на лівому березі р. Лопань (притока Уди, бас. Сівер. Дінця), за 12 км на Пн. від обл. центру. Залізнична станція. Через тер. проходить залізнична магістраль Харків–Москва. Площа 8,6 км2. Насел. 20 258 осіб (2001, складає 88,4 % до 1989), переважно українці. В околицях Д. досліджено бл. 80 скіф. курганів (5–3 ст. до н. е.), знайдено ранні слов’ян. поселення черняхів. культури (2–6 ст. н. е.). Засн. бл. 1660 (майже одночасно з Харковом) як місце розташування військ. частин. Існує дві версії щодо походження назви: за першою, вона походить від назви пташки — деркача, за другою — від прізвища отамана перших переселенців з Придніпров’я Деркача. Деркачів. козац. слобода була складовою частиною т. зв. Бєлгород. лінії, яка захищала від набігів татар пд. кордони Рос. імперії. Наприкінці 1660-х рр. збудовано Микол. церкву, 1682 — 4 вітряки. Під час нападу крим. татар 1680 Д. зруйновані, лише у 30-х рр. 18 ст. тут спорудили нову фортецю. Згодом стає сотен. містечком Харків. полку. За істор. свідченнями, у 2-й пол. 18 ст. першу Деркачів. сотню складали: сотник Я. Ковалевський (серед його нащадків — мандрівник, письменник, чл.-кор. С.-Петербур. АН Є. Ковалевський, природознавець, основоположник еволюц. палеонтології В. Ковалевський, історик, етнограф, правознавець, політ. діяч, академік С.-Петербур. АН М. Ковалевський, зоолог-еволюціоніст, один з основоположників порівнял. ембріології й фізіології, експериментал. та еволюц. гістології, академік С.-Петербур. АН О. Ковалевський), 1 отаман, 2 єсаули і 40 козаків; другу Деркачів. сотню, куди входило й с. Черкаська Лозова, — сотник Я. Квітка і 16 козаків. Наприкінці 18 ст. сотником у Д. був І. Горленко. На 1732 тут вже проживало 3225, на 1850 — 6053, на 1937 — 17 тис. осіб. Від 1780 — волос. центр. На поч. 19 ст. у м-ку (крім вітряних млинів) діяли невеликі пром. підприємства: воскобій., цукрорафінад., цегел., пивовар. заводи, мех. млин, декілька каменеломень. 1848 у Д. засн. Харків. с.-г. ферму та метеоролог. станцію при ній, 1890 — школу садівництва, городництва й хмелярства. 1887 місц. бджоляр В. Ломакін відкрив унікал. на той час мех. майстерню з виготовлення пасічн. реманенту (нині ЗАТ «Дергачівський завод турбокомпресорів»). Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. відбувається пожвавлення екон. розвитку, містечко стає залізнич. та пошт. станцією. Протягом воєн. дій 1918–20 неоднораз. переходило з рук у руки, лише у грудні 1919 корпус Червоного козацтва під командуванням В. Примакова остаточно вибив з села денікінців. Від 1923 — райцентр. Значна частина насел. загинула від голодомору 1932–33. Місцем масових поховань був т. зв. Гришин Яр (між Д. та смт Мала Данилівка). Від 1938 — смт. Під час нім.-фашист. окупації (22 жовтня 1941 — 13 лютого 1943 та 10 березня — 19 серпня 1943) нацисти вивезли понад 1 тис. дергачівців на каторжні роботи до Німеччини, вбили бл. 35 військовополонених та осіб, запідозрених у підпіл. діяльності. Від 1976 — місто. Нині пром. потенціал Д. складають ЗАТ «Дергачів. дослід. завод “Енергосталь”» (виготовлення фільтрів і пошиття фільтрувал. рукавів), держ. підприємство «Дергачів. моторобуд. завод», ТОВ «Дергачів. заводоуправління». У Д. — 3 заг.-осв. та муз. школи, 3 дитсадки, аграр. ліцей; Будинок культури, кінотеатр, Будинок дит. та юнац. творчості, б-ка; лікарня, поліклініка, дит. консультація; ДЮСШ. Є стадіон «Авангард», парк, відділ. 6-ти банків. Виходить рай. г. «Вісті Дергачівщини», міська г. «Рідне місто». Серед пам’яток архітектури — церква Різдва Богородиці з дзвіницею (1838). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Видатні уродженці: д-ри н. зоотехніки В. Акимов, В. Гноєвий, мовознавець Л. Пелепейченко, правознавець З. Підпригора, фахівець у галузі радіотехніки, канд. тех. н., дир. НДІ радіотех. вимірювань О. Верещак; поет, перекладач Д. Бакуменко, літературознавець, публіцист, громад.-політ. діяч у діаспорі П. Голубенко, журналіст, прозаїк П. Лісовий, драматург, громад.-політ. діяч Г. Доброскок; майстриня писанкарства Вікторія Тітінюк (дочка Валентини Тітінюк); музикознавець, канд. мистецтвознавства О. Гужва, актори, засл. арт. УРСР М. Бондаренко, С. Гужва, співачка, засл. арт. України Л. Кудрич; дипломат В. Богатир; лижниця І. Тараненко-Тереля; один із керівників повстання на броненосці «Потьомкін» 1905 П. Матюшенко. З містом пов’язані долі письменника, мистецтвознавця, актора, режисера Г. Хоткевича, поета Олександра Олеся, прозаїка, поета О. Слісаренка, драматурга, теоретика театру, поета, педагога Я. Мамонтова, драматурга К. Треньова.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
