Деревообробна промисловість

ДЕРЕВООБ­РО́БНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — галузь промисловості, яка обʼ­єд­нує виробництва з механічного та хіміко-механічного обробле­н­ня і пере­робле­н­ня деревини. Д. п. України нараховує бл. 7 тис. під­приємств, з них 600 — великих і середніх. Станом на 2007 всі під­приємства галузі приватизовані. У її складі — лісопил., буд. деталей і плит на дерев. основі, фанерне, деревʼяної тари, мебл. та ін. виробництва. Підпр-ва Д. п. виготовляють різноманітну продукцію, серед якої осн. є пиломатеріали, деревні плити, заготовки та готові деталі для машино-, авто-, вагоно-, суднобудува­н­ня, буд. матеріали та кон­струкції, столярні вироби, деревʼяна тара, меблі, спорт. інвентар, числен­ні товари нар. спожива­н­ня тощо. За сучас. умов практично жодна галузь не може обі­йтися без за­стосува­н­ня виробів з деревини. Не­зважаючи на про­грес. тенденції щодо заміни їх в окремих сферах за­стосува­н­ня ін. матеріалами, потреба в продукції із деревини не лише не зменшується, а, навпаки, зро­стає. НТП, створюючи умови та можливості для економічно доціл. заміни деревини в деяких традиц. галузях її за­стосува­н­ня, водночас від­криває нові напрями ефект. викори­ста­н­ня деревини та виробів з неї і роз­ширює сферу їх спожива­н­ня.

Обробле­н­ня деревини, зокрема теслярство, ві­доме в Україні з давніх часів. З дерева виготовляли най­простіші знаря­д­дя праці, тесали дошки, будували житла, виробляли різноманітні предмети меблів, хатнє начи­н­ня, госп. реманент. На основі викори­ста­н­ня деревини роз­вивалась низка ремесел, які особливо були поширені на Поділ­лі, Поліс­сі, в Галичині. У 17 ст. для роз­пилюва­н­ня колод почали за­стосовувати поперечні, а згодом і пов­здовжні пилки. Лісопильні (тартаки) існували на Волині, Чернігівщині, Катеринославщині, Херсонщині. На Волині та в Галичині для роз­пилюва­н­ня колод уже в 16 ст. за­стосовували мех. пилки з приводом від колеса водяного млина. Продукцію лісопил. млинів широко використовували для внутр. потреб, а також реалізували на зовн. ринках. До серед. 19 ст. виробництво пиломатеріалів здійснювали на примітив. установках, і лише поодинокі лісопил. заводи були устатковані паровими двигунами та мех. вер­статами, зокрема Кременчуц. (нині Полтав. обл.) і Херсонський. Парову енергетику та мех. роз­пилюва­н­ня деревини масово почали впроваджува-ти в 1870–80-х рр. На 1888 у р-нах Дні­пров. бас. налічувалось 86 лісопил. під­приємств, оснащених паровими двигунами. Ефективність викори­ста­н­ня парової енергетики в лісопилян­ні дала поштовх для за­стосува­н­ня її в ін. процесах обробле­н­ня деревини. Проте, не­зважаючи на пере­ваги механіз. виробництва, машин­не роз­пилюва­н­ня залишилось лише придатком до ручного способу виробництва, осн. масу пиломатеріалів, столяр. виробів і деталей для будівництва виготовляли вручну. Широкий роз­виток мало ку­старне виробництво. Найбільшими центрами лісопиля­н­ня були Херсон, Київ, Одеса, Кременчук.

1913 на укр. землях, які входили до складу Рос. імперії, діяло 274 лісопил.-деревооб­роб. під­приємства. Вони виробляли понад 1,4 млн м³ пиломатеріалів і 40 тис. м³ фанери. У Галичині, Прикарпат­ті, Закарпат­ті та на Буковині, де лісопиля­н­ня та деревооб­робле­н­ня є одними з гол. галузей промисловості, перед 1-ю світ. війною працювало понад 180 лісопил.-деревооб­роб. під­приємств. У результаті руйнувань, зав­даних під час 1-ї світової війни та воєн. дій 1918–20, випуск продукції Д. п. різко зменшився. 1921, порівняно з довоєн. роками, у Рад. Україні випустили лише 16 % пиломатеріалів і менше 2 % фанери. Осн. зав­да­н­ням на першому етапі від­будов. періоду стало введе­н­ня в дію вцілілих під­приємств. У 1930-х рр. роз­виток Д. п. був без­посередньо повʼязаний з індустріалізацією країни, зро­ста­н­ням капітал. будівництва, машинобудува­н­ня, мебл. та ін. галузей промисловості. Осн. увагу керівництво респ. зосереджувало на створен­ні лісопил.-деревооб­роб. під­приємств, здатних забезпечити весь комплекс робіт — від роз­пилюва­н­ня деревини до виготовле­н­ня готових виробів. Поряд з рекон­струкцією і роз­шире­н­ням діючих під­приємств, побудовано десятки великих спеціаліз. під­приємств, зокрема Харків., Київ., Дні­проп., Тростянец. деревооб­робні комбінати (ДОКи), Шосткин. завод «Буд­деталь» (обидва — Сум. обл.), Дарниц. фанер. завод (Київ), низку мебл. ф-к і комбінатів. На під­приємствах встановлювали сучасне технол. і енергет. устаткува­н­ня, за­проваджували нові форми спеціалізації, комбінува­н­ня та кооперації, під­вище­н­ня ступеня обробле­н­ня й пере­робле­н­ня дерев. сировини. Створено низку нових вироб-в — виготовле­н­ня буд. деталей, столяр. плит, струганого шпону, від­роджено фабричне виробництво меблів. Значно роз­ширились вироб. потужності та сировин­на база Д. п. після входже­н­ня зх.-укр. земель та Пн. Букови-ни до складу УРСР. У Закарпат­ті, Прикарпат­ті та на Буковині лісопильно-деревооб­робні під­приємства здійснювали пере­важно лісопиля­н­ня, меншою мірою — виробництво меблів, фанери, паркету та ін. продукції деревооб­робле­н­ня. Пиломатеріали здебільшого йшли на екс­порт — у Німеч­чину, Велику Британію, США. У післявоєн­ні роки введено в дію Костопіл. домобуд. комбінат (Рівнен. обл.), ДОКи у м. Коростень (Житомир. обл.), Івано-Франківську, с. Буштине (нині смт Тячів. р-ну Закарп. обл.), механіз. багаторамні лісопил. заводи в смт Цумань (Ківерців. р-н Волин. обл.), смт Ківерці (нині місто), м. Костопіль, завод буд. деталей у Києві, нові цехи на Київ., Сваляв. і Тересів. комбінатах (обидва — Закарп. обл.). На поч. 1946 працювало 473 великих під­приємства, зокрема 198 — лісопильних, 69 — мебл., 5 — фанер., що складало майже 63 % від 1941. У 1947 досягнуто довоєн. рівня випуску пиломатеріалів. Зруйнована Д. п. не забезпечувала у повному обсязі пере­робле­н­ня деревини на пиломатеріали, тому мін-ва та ві­домства будували власні дрібні лісопильно-деревооб­робні під­приємства, цехи, майстерні, що при­звело до роз­пороше­н­ня виробництва та дис­пропорції між наявними вироб. потужностями і ресурсами деревини. У 1950-х рр. спо­стерігався при­скорений роз­виток галузей, які не лише виробляли необхідні матеріали, але й забезпечували рац. викори­ста­н­ня деревини. 1958 вперше роз­почато виробництво деревостружк. (ДСП), 1959 — деревоволокнистих (ДВП) плит. Під впливом НТП виникли та продовжували формуватися нові виробництва, які по­ступово пере­творювались в окремі галузі. У 1960-х рр. Д. п. роз­вивалась у напрямі концентрації і спеціалізації виробництва, тех. пере­оснаще­н­ня під­приємств, роз­витку виробництва дерев. плит як осн. кон­струкц. матеріалу для виготовле­н­ня меблів і повноцін. замін­ника пиломатеріалів у буд-ві. Нарощува­н­ня виробництва ДСП здійснювали за рахунок будівництва нових та рекон­струкції низки діючих заводів, введе­н­ня потуж. корпусів на багатьох мебл. ф-ках. На під­приємствах були встановлені понад 300 автоматиз., напів­автоматиз. і конвеєр. ліній, оновлено третину устаткува­н­ня. Основою роз­витку Д. п. у 1970–80-х рр. були її інтенсифікація на базі нової техніки та технології, збільше­н­ня випуску осн. видів продукції, роз­шире­н­ня асортименту та поліпше­н­ня якості виробів, комплекс. викори­ста­н­ня дерев. сировини. Заг. обсяг виробництва продукції за 1970–90 зріс у 2,4 рази. Випереджальними темпами роз­вивалось виробництво дерев. плит і меблів: випуск ДСП зріс у 3,4, ДВП — 7,9, меблів — 3 рази. Водночас, у звʼязку з дефіцитом дерев. сировини, значно скорочене виробництво пиломатеріалів і фанери. Різні темпи виробництва спричинили певні зміни у галуз. структурі та її удосконале­н­ня.

На ефективність роботи Д. п. у на­ступ. період вкрай негативно вплинула заг.-екон. криза 1990-х рр. 1998, порівняно з 1990, у 2,5 рази скорочено заг. обсяг виробництва, у 3–6 разів зменшено випуск осн. видів продукції. У 1990-х рр. в Д. п. докорін­но змінено форму власності. 2000 на деревооб­роб. під­приємствах колектив. власності виробляли 90 % заг. обсягу галуз. продукції, решту — на під­приємствах між­нар. організацій (5 %), держ. (3 %) і приват. (2 %) під­приємствах. Кількість малих під­приємств складала 3 тис. У сучас. умовах роз­виток Д. п. від­бувається у напрямі ринк. орієнтації та під­вище­н­ня ефективності виробництва на основі удосконале­н­ня його організації і структури, інтенсифікації і зро­ста­н­ня від­дачі вироб. потенціалу, пере­ходу на ресурсоощадні та маловід­ходні технології. Пріоритет. напрямом роз­витку усієї промисловості є випереджальне зро­ста­н­ня вироб-в, продукція яких має під­вищений попит і найповніше задовольняє потреби нар. господарства, вимоги ринку. Особливе значе­н­ня має зміцне­н­ня екон. потенціалу, під­вище­н­ня якості та нарощува­н­ня виробництва конкуренто­спромож. продукції. Про­блеми роз­витку Д. п. є обʼєктом досліджень Укр. НДІ мех. обробки деревини, Укр. ін­ституту з проектува­н­ня під­приємств деревооб­роб. промисловості, Укр. ін­ституту з проектува­н­ня меблів і столяр. виробів (усі — Київ), Івано-Фр. проект­но-кон­структор. технол. ін­ституту та ін.(Див. Табл. 1,2).

Літ.: Лес и деревообрабатывающая промышлен­ность Украины. К., 1968; Генсірук С. А., Фурдичко О. І., Бондар В. С. Історія лісівництва в Україні. Л., 1995; Продуктивні сили України: аналіз і коротко­строковий про­гноз роз­витку. Т. 1. К., 1999; Про­блеми збалансованого лісокористува­н­ня в системі сталого роз­витку. К., 2005.

В. С. Бондар

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю