Кравчук Леонід Макарович

КРАВЧУ́К Леонід Макарович (10. 01. 1934, с. Великий Житин, нині Рів­нен. р-ну Рівнен. обл.) – держав­ний і політичний діяч. Перший всенародно обраний Президент України (1991–94). Нар. депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06). Герой України (2001). Повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого (1996, 1999, 2004, 2007, 2020). Держ. нагороди СРСР. Канд. екон. н. (1970). Закін. Київ. ун-т (1958), Академію сусп. наук при ЦК КПРС (Москва, 1970). Працював у Чернів. фінанс. технікумі (1958–60); від 1960 – на парт. роботі, зокрема 1980–88 – зав. відділу пропаганди та агітації, від 1988 – зав. ідеол. відділу, 1989–90 – секр. ЦК КПУ з ідеол. роботи (на цій посаді вів пуб­лічну полеміку з лідерами НРУ про недоцільність його створен­ня), 1990–91 – чл. політбюро та 2-й секр. ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР (1984–89, 1989–91). У 1990 обраний нар. депутатом і головою ВР УРСР. У серпні 1991 під час спроби держ. заколоту (див. ГКЧП) спочатку зайняв вичікувал. позицію, однак згодом відмовився виконувати накази нелегітим. ГКЧП і заявив про вихід з партії. Під тиском нац.-демо­крат. сил сприяв проголошенню 24 серпня 1991 держ. незалежності України, за що здобув репутацію націоналіста (насамперед у РФ), хоча насправді ним не був. На президент. виборах (балотувався як безпарт.) 1 груд­ня 1991 здобув 61,59 % голосів (19 млн 643 тис. 481 виборець). 7–8 грудня того ж року разом із президентом РФ Б. Єльциним та головою ВР Білорусі С. Шушкевичем на нараді у Біловез пущі (Білорусь) ухвалив історичне рі­­шення про ліквідацію СРСР і створення СНД (підписав відповідну угоду від України). За його Президентства сформова­но атрибути державності Укра­їни, багатопарт. систему, започат­ковано процес поділу держ. вла­ди.

Протистояння К. і ВР Укра­їни зумовило створення Держ. думи України, яку він очолив, однак її діяльність (лютий–жовтень 1992) виявилася неефективною. Запровадження 1992 ін-ту представників Президента України значно зміцнило президент. вертикаль, але водночас спричинило конфлікт із голова­ми міських і рай. рад через невизначеність компетенцій. Спро­би Прем’єр-Міністра України Л. Кучми (признач. 1992) підпорядкувати представників собі призвели до його конфронтації з К. Ситуацію ускладнили труднощі в екон. розвитку, падіння життєвого рівня насел., зростан­ня злочинності. Протистояння К. і ВР закінчилося рішенням про обопільне дострок. припинення повноважень і нові вибори. На дострок. виборах 1994 у 1-му турі посів 1-е м. серед 7-ми претендентів (отримав 37,9 % голосів), у 2-му турі поступився Л. Кучмі (набрав 45,9 % голосів). Від 1998 – чл. політбюро і один із лідерів партії СДПУ(о). У ВР України 2-го скликання – чл. групи «Конституц. центр», Ко­­місії з питань культури і духов­ності; 3-го – чл. Ком-ту у закордон. справах та зв’язках з СНД, фракції СДПУ(о); 4-го – чл. Ком-ту у закордон. справах, кер. фрак­ції СДПУ(о). У листопаді 2004 позбавлений звання почес. д-ра Нац. ун-ту «Києво-Могилян. ака­демія» за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції». 2006 очолював список опозиц. блоку «Не так!» (за підсумками виборів не подолав 3-відсотк. бар’єр), 2006–09 – низку фондів і об’єд­нань. На президент. виборах 2010 був довіреною особою канд. у Президенти України Ю. Тимо­шен­­ко. 2011 Президент України В. Яну­­кович своїм указом підтримав сформов. К. Наук.-експертну гру­­пу з орг-ції Конституц. асамблеї, що має на меті підготовку змін до Конституції України.

Літ.: Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен, 1990; T. Kuzio. Ukraine: The Unfinished Revo­lution. London, 1992; Ukraine: From Cher­nobyl to Sovereignty. London, 1992; Че­­мерис В. Президент. К., 1994; Михаль­ченко М., Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. К., 1996; Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического порт­рета Л. Кравчука. К., 1997; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націє­творення. К., 2000; Бой­­ко О. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. К., 2002; Шаповал Ю. Дві грудневі історії не без моралі // День. 2004, 11 груд.; Україна: політична історія. ХХ – початок ХХІ століття. К., 2007.

Ю. І. Шаповал