Кравчук Леонід Макарович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кравчук Леонід Макарович

КРАВЧУ́К Леонід Макарович (10. 01. 1934, с. Великий Житин, нині Рів­нен. р-ну Рівнен. обл.) – держав­ний і політичний діяч. Перший всенародно обраний Президент України (1991–94). Нар. депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06). Герой України (2001). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (1996), 4-го (1999), 3-го (2004), 2-го (2007) ступ. Держ. нагороди СРСР. Канд. екон. н. (1970). Закін. Київ. ун-т (1958), Академію сусп. наук при ЦК КПРС (Москва, 1970). Працював у Чернів. фінанс. технікумі (1958–60); від 1960 – на парт. роботі, зокрема 1980–88 – зав. відділу пропаганди та агітації, від 1988 – зав. ідеол. відділу, 1989–90 – секр. ЦК КПУ з ідеол. роботи (на цій посаді вів пуб­лічну полеміку з лідерами НРУ про недоцільність його створен­ня), 1990–91 – чл. політбюро та 2-й секр. ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР (1984–89, 1989–91). У 1990 обраний нар. депутатом і головою ВР УРСР. У серпні 1991 під час спроби держ. заколоту (див. ГКЧП) спочатку зайняв вичікувал. позицію, однак згодом відмовився виконувати накази нелегітим. ГКЧП і заявив про вихід з партії. Під тиском нац.-демо­крат. сил сприяв проголошенню 24 серпня 1991 держ. незалежності України, за що здобув репутацію націоналіста (насамперед у РФ), хоча насправді ним не був. На президент. виборах (балотувався як безпарт.) 1 груд­ня 1991 здобув 61,59 % голосів (19 млн 643 тис. 481 виборець). 7–8 грудня того ж року разом із президентом РФ Б. Єльциним та головою ВР Білорусі С. Шушкевичем на нараді у Біловез пущі (Білорусь) ухвалив історичне рі­­шення про ліквідацію СРСР і створення СНД (підписав відповідну угоду від України). За його Президентства сформова­но атрибути державності Укра­їни, багатопарт. систему, започат­ковано процес поділу держ. вла­ди.

Протистояння К. і ВР Укра­їни зумовило створення Держ. думи України, яку він очолив, однак її діяльність (лютий–жовтень 1992) виявилася неефективною. Запровадження 1992 ін-ту представників Президента України значно зміцнило президент. вертикаль, але водночас спричинило конфлікт із голова­ми міських і рай. рад через невизначеність компетенцій. Спро­би Прем’єр-Міністра України Л. Кучми (признач. 1992) підпорядкувати представників собі призвели до його конфронтації з К. Ситуацію ускладнили труднощі в екон. розвитку, падіння життєвого рівня насел., зростан­ня злочинності. Протистояння К. і ВР закінчилося рішенням про обопільне дострок. припинення повноважень і нові вибори. На дострок. виборах 1994 у 1-му турі посів 1-е м. серед 7-ми претендентів (отримав 37,9 % голосів), у 2-му турі поступився Л. Кучмі (набрав 45,9 % голосів). Від 1998 – чл. політбюро і один із лідерів партії СДПУ(о). У ВР України 2-го скликання – чл. групи «Конституц. центр», Ко­­місії з питань культури і духов­ності; 3-го – чл. Ком-ту у закордон. справах та зв’язках з СНД, фракції СДПУ(о); 4-го – чл. Ком-ту у закордон. справах, кер. фрак­ції СДПУ(о). У листопаді 2004 позбавлений звання почес. д-ра Нац. ун-ту «Києво-Могилян. ака­демія» за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції». 2006 очолював список опозиц. блоку «Не так!» (за підсумками виборів не подолав 3-відсотк. бар’єр), 2006–09 – низку фондів і об’єд­нань. На президент. виборах 2010 був довіреною особою канд. у Президенти України Ю. Тимо­шен­­ко. 2011 Президент України В. Яну­­кович своїм указом підтримав сформов. К. Наук.-експертну гру­­пу з орг-ції Конституц. асамблеї, що має на меті підготовку змін до Конституції України.

Літ.: Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен, 1990; T. Kuzio. Ukraine: The Unfinished Revo­lution. London, 1992; Ukraine: From Cher­nobyl to Sovereignty. London, 1992; Че­­мерис В. Президент. К., 1994; Михаль­ченко М., Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. К., 1996; Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического порт­рета Л. Кравчука. К., 1997; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націє­творення. К., 2000; Бой­­ко О. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. К., 2002; Шаповал Ю. Дві грудневі історії не без моралі // День. 2004, 11 груд.; Україна: політична історія. ХХ – початок ХХІ століття. К., 2007.

Ю. І. Шаповал

Стаття оновлена: 2014