>
КРАВЧУ́К Леонід Макарович (10. 01. 1934, с. Великий Житин, нині Рівнен. р-ну Рівнен. обл.) – державний і політичний діяч. Перший всенародно обраний Президент України (1991–94). Нар. депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06). Герой України (2001). Повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого (1996, 1999, 2004, 2007, 2020). Держ. нагороди СРСР. Канд. екон. н. (1970). Закін. Київ. ун-т (1958), Академію сусп. наук при ЦК КПРС (Москва, 1970). Працював у Чернів. фінанс. технікумі (1958–60); від 1960 – на парт. роботі, зокрема 1980–88 – зав. відділу пропаганди та агітації, від 1988 – зав. ідеол. відділу, 1989–90 – секр. ЦК КПУ з ідеол. роботи (на цій посаді вів публічну полеміку з лідерами НРУ про недоцільність його створення), 1990–91 – чл. політбюро та 2-й секр. ЦК КПУ. Депутат ВР СРСР (1984–89, 1989–91). У 1990 обраний нар. депутатом і головою ВР УРСР. У серпні 1991 під час спроби держ. заколоту (див. ГКЧП) спочатку зайняв вичікувал. позицію, однак згодом відмовився виконувати накази нелегітим. ГКЧП і заявив про вихід з партії. Під тиском нац.-демократ. сил сприяв проголошенню 24 серпня 1991 держ. незалежності України, за що здобув репутацію націоналіста (насамперед у РФ), хоча насправді ним не був. На президент. виборах (балотувався як безпарт.) 1 грудня 1991 здобув 61,59 % голосів (19 млн 643 тис. 481 виборець). 7–8 грудня того ж року разом із президентом РФ Б. Єльциним та головою ВР Білорусі С. Шушкевичем на нараді у Біловез пущі (Білорусь) ухвалив історичне рішення про ліквідацію СРСР і створення СНД (підписав відповідну угоду від України). За його Президентства сформовано атрибути державності України, багатопарт. систему, започатковано процес поділу держ. влади.
Протистояння К. і ВР України зумовило створення Держ. думи України, яку він очолив, однак її діяльність (лютий–жовтень 1992) виявилася неефективною. Запровадження 1992 ін-ту представників Президента України значно зміцнило президент. вертикаль, але водночас спричинило конфлікт із головами міських і рай. рад через невизначеність компетенцій. Спроби Прем’єр-Міністра України Л. Кучми (признач. 1992) підпорядкувати представників собі призвели до його конфронтації з К. Ситуацію ускладнили труднощі в екон. розвитку, падіння життєвого рівня насел., зростання злочинності. Протистояння К. і ВР закінчилося рішенням про обопільне дострок. припинення повноважень і нові вибори. На дострок. виборах 1994 у 1-му турі посів 1-е м. серед 7-ми претендентів (отримав 37,9 % голосів), у 2-му турі поступився Л. Кучмі (набрав 45,9 % голосів). Від 1998 – чл. політбюро і один із лідерів партії СДПУ(о). У ВР України 2-го скликання – чл. групи «Конституц. центр», Комісії з питань культури і духовності; 3-го – чл. Ком-ту у закордон. справах та зв’язках з СНД, фракції СДПУ(о); 4-го – чл. Ком-ту у закордон. справах, кер. фракції СДПУ(о). У листопаді 2004 позбавлений звання почес. д-ра Нац. ун-ту «Києво-Могилян. академія» за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції». 2006 очолював список опозиц. блоку «Не так!» (за підсумками виборів не подолав 3-відсотк. бар’єр), 2006–09 – низку фондів і об’єднань. На президент. виборах 2010 був довіреною особою канд. у Президенти України Ю. Тимошенко. 2011 Президент України В. Янукович своїм указом підтримав сформов. К. Наук.-експертну групу з орг-ції Конституц. асамблеї, що має на меті підготовку змін до Конституції України.
Літ.: Камінський А. На перехідному етапі. «Гласність», «перебудова» і «демократизація» на Україні. Мюнхен, 1990; T. Kuzio. Ukraine: The Unfinished Revolution. London, 1992; Ukraine: From Chernobyl to Sovereignty. London, 1992; Чемерис В. Президент. К., 1994; Михальченко М., Андрущенко В. Беловежье. Л. Кравчук. Украина 1991–1995. К., 1996; Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. К., 1997; Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. К., 2000; Бойко О. Україна в 1985–1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку. К., 2002; Шаповал Ю. Дві грудневі історії не без моралі // День. 2004, 11 груд.; Україна: політична історія. ХХ – початок ХХІ століття. К., 2007.
Ю. І. Шаповал
Статтю оновлено: 2020
Цитувати статтю
Ю. І. Шаповал
. Кравчук Леонід Макарович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2020. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=2607 (дата звернення: 09.03.2021).