Деревообробництво - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Деревообробництво

ДЕРЕВООБРО́БНИЦТВО – розділ декоративно-ужиткового мистецтва, скульптури та будівництва, де застосовують різноманітні деревообробні техніки. В Україні Д. розвивалося у трьох напрямах: 1) предмети селян. вжитку, де мист. образ випливав з ужитк. доцільності, виявляв природну красу деревини, тех. прийоми були водночас і засобами худож. вираження (конструктивні деталі меблів, арх-ри, транспорт. засобів; довбаний, бондар., точений посуд, ін. побут. речі); 2) наївна творчість, що виявляється передусім у скульптурі: фігурах каплиць і придорож. хрестів, оздобленнях вуликів, антропоморф. фрагментах архіт. різьблення, світильників; 3) міське ремесло. У виготовленні церк. предметів Д. сягає візант. традиції і трактує деревину як тех. матеріал, майже не використовуючи його естет. властивостей. Серед числен. способів, прийомів і технік Д. є такі, де виріб збирають із попередньо оброблених деталей (бондарство, плетіння, столярство, теслярство), виготовляють із суціл. шматка й прикрашають тільки поверхню виробу (видовбування, вирізування, різьбярство, точіння). Оздоблюв. техніки розмаїті: гранування (ритування); різьблення виїмчасте, контурне, силуетне, рельєфне, наскрізне; профілювання, випалювання, дендромозаїка, інкрустація, розпис. Найдавніші на укр. землях зразки Д. – скіф. корці, черпаки, сагайдаки з накладними, тисненими на золоті прикрасами у вигляді зображень людини, риб і тварин. Сармати, які населяли тер. Пд. України, декорували дерев’яні вироби золотими та сріб. пластинами з гравірованою орнаментикою, інкрустацією дорогоцін. камінням, створюючи класичні зразки варвар. розкоші. Наймасовіша продукція деревооброб. промислу антич. міст Пн. Причорномор’я – точені шкатулки-піксиди (складаються з двох усічених, розширених до торців конусів – місткості та покришки). Від пізнього укр. середньовіччя збереглися переважно витвори профес. Д., зокрема іконостаси і цар. врата, скупо прикрашені у 16 ст. плоскими та різьбленими елементами; пізніше їх трансформували у вибагливі рельєфно-ажурні конструкції; живописні зображення чотирьох євангелістів і сцени Благовіщення у клеймах-медальйонах, які домінували раніше на вратах, згодом – із плетивом пагонів, листків, ґрон; інколи перетворюються у другорядні деталі орнам. композицій. Від 18 ст. з’являється барокова орнаментика, властива свічникам-ставникам, які спираються на три ніжки, мають кілька вираз. точених перетинів, багатий рельєф. поліхром. декор. Синтез профес. та нар. мист-в втілено у різьбленій орнаментиці дерев’яних церков. Великомасштабно виконували різьблення скоб – «сволоків», на яких силуетні елементи поєднували з рельєфними та гравірованими. Таке різьблення на традиційно шестикут. одвірках можна розглядати зблизька, тому виконували його тоншим. В оздобленні селян. побуту застосовували усі види різьблення. Тесля та столяр орнаментували власні вироби. Краї даху підтримували профільовані чи різьблені кронштейни, карнизи, вітрові дошки. Від кін. 19 ст. поширення лобзикових пилок популяризує силуетне, наскрізне різьблення. Орнаментика наличників і карнизів нерідко повторює (у збільшенні) декор самороб. меблів, де плавно чергують два–три зубчастих та округлих елементи. Виразний силует, де сполучено великі вирізьблені круглі, пірамідал., конічні, гранчасті форми, мали ворітні стовпи (антропоморфні «шули» чи «овшули», поширені на Правобережжі). Монументальністю відрізнялися високі візерункові хрести з прикріпленими навскоси знаками тортур Христових (списом, драбиною, молотком, обценьками); їх встановлювали на кладовищах та роздоріжжях Полісся. Придорожні хрести пд.-зх. України виконано переважно скульптур. засобами. Різьблені, грановані, решітчасті, мальовані елементи прикрашали до 19 ст. вози та сани. Характер застосування деревини в інтер’єрі відрізнявся загладженою фактурою, теплим золотавим тоном, контрастним до холодного сріблясто-сірого, якого назовні дерево набуває під дією атмосфер. чинників. Поверхні меблів полірували під час експлуатації. Природ. колір темного дуба, смугастої сосни, світлої липи, рожевої верби гармоніював з біленими стінами, вираз. фактурою декор. тканин. Держаки жердок орнаментували профілюванням. Геом. мотиви переважали в божниках і рамах, а скульптур. «кониками» прикрашали мисники. Для всієї України типове різьблення на сволоку – гол. балці, що тримає стелю. Тут розміщували хрест, дату побудови, пам’ятні написи, візерунки. На Наддніпрянщині – здебільшого мотив скрученої мотузки; над Дністром віддавали перевагу розеткам різної конфігурації. Різьблені деталі селян. інтер’єру поширені в карпат. зоні. Специфічними для неї є скрині, схожі на античні саркофаги. Цікавою галуззю є ложкарство. При всіх регіон. особливостях спільним є художня правдивість у роботі з деревом. У муз. інструментах прикрашали розетками резонатор деки бандур, скрипок, цимбалів, профілювали клавіатуру сопілок для полегшення тактил. орієнтування. Гол. засіб вираження – поєднання поліров. деревини різних порід із металевими та шкіряними деталями. Рясний декор – інкрустований, різьблений і мальований – з’явився в добу занепаду класич. нар. мист-ва. Геом. мотивами, закомпонованими поздовж. чи попереч. смугами, скромно прикрашали праники для прання, щедріше – рубелі для прасування, рамки для фото, шухляди столів, ярма. Полички для ікон – божники – найбагатше різьбили на Чернігівщині. Дрібний геом. орнамент облямовував грановані голгоф. хрести, зображення священ. книг, укр. трибан. церков і геральд. двоголових орлів. На Київщині візерунки божників не були такими дрібними, як на Чернігівщині, геом. мотиви поєднували з рослинними, частіше зберігали ділянки вільного тла. Ті ж елементи різьблення на Полтавщині – крупніші, композиції просторіші, більша мист. роль належить тлу. Перші значні деревообробні майстерні відомі від 2-ї пол. 19 ст., зосереджені на Наддніпрянщині. Там здебільшого робили на замовлення іконостаси, меблі, архіт. деталі у стилях бароко, класицизму, модерну. Славилася майстерня Ф. Юхименка у Великих Будищах (нині Полтав. обл.), де навч. чимало відомих різьбярів, зокрема Я. Халабудний, В. Гарбуз. У 20 ст. у Д. зроблено відхід від суто скульптур. ознак до набуття властивостей ін. видів мист-ва. Зосереджено увагу на осмисленні внутр. естет. якостей дерева, орнаментації, наданні активнішої формотвор. ролі ділянкам вільної поверхні. З’явилися нові стиліст. напрями, тех. прийоми. Нині спостерігається відхід від культури традиц. видів нар. Д., характерною стала зовн. стилізація, перехід на виготовлення прибутк. асортименту. На колірні властивості звертають увагу такі сучасні скульптори, як І. Фізер, В. Хомик, О. Михайлицький; твори В. Вороняка та І. Стеф’юка зазнали впливу модерну, кубізму. Властивістю композицій В. Іванишина є використання модул. елементів, споріднених із застосовуваними нар. майстрами. Водночас звертаються і до традиц. ознак мист-ва. Так, традиц. Д. виражене у мінімаліст. композиціях М. Малишка, а у творах Т. Бабак контрастно поєднано сучасні тенденції з ремінісценціями архаїки.

Літ.: Украинское народное творчество. Сер. 4: Древоделие. Вып. 1. Резные пряничные и кафельные формы. П., 1912; Украинское народное творчество. Сер. 4: Резьба по дереву. Вып. 2. Предметы домашнего и хозяйственного обихода. П., 1912; Степанова О. Т. Матеріали до вивчення української дерев’яної різьби. Дерев’яні різьбовані напрестольні хрести // Мистецтвознавство: Зб. 1. Х., 1928–29; Свєнціцька В. Різьблені ручні хрести XVI–XX вв. Л., 1939. Ч. 1–2; Фіголь Д. І. Українська народна дитяча іграшка // Довід. по фондах Укр. держ. МЕХП АН УРСР. К., 1956; Драган М. Українська декоративна різьба XVI–XVIII ст. К., 1970; Парахін В. Відродження художньої обробки деревини // ОМ. 1979. № 1; Черепахина А. Н. История художественной обработки изделий из древесины. Москва, 1982; Селівачов М. Нові тенденції і проблеми деревообробного промислу // Художні промисли: Теорія і практика: Зб. наук. пр. К., 1985; Богомазова Т. Г. Кустарные деревообрабатывающие промыслы украинцев в конце ХІХ и начале ХХ в. (Производство деревянной утвари). С.-Петербург, 1999; див. Дерев’яна архітектура.

М. Р. Селівачов

Стаття оновлена: 2007