Держава - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Держава

ДЕРЖА́ВА – певним чином організована суспільна структура, здатна здійснювати найвищий контроль за деякими аспектами поведінки всіх людей на певній території. У загальному Д. – колектив відповід. чином організов. людей, які контролюють і спрямовують певні аспекти поведінки осіб, що проживають на відповід. території. Доки поведінку та взаємини людей у певній спільноті регулювали звичаї, не існувало й особливої установи, яка б спрямовувала та контролювала поведінку (хоча можна знаходити у найдавніших сусп-вах окремі протодержавні утворення). Питання про те, які саме особливості чи аспекти поведінки контролює Д., залежить від її особливостей. Друга ознака Д.: щоб здійснювати упр., вона повинна володіти владою. Оскільки суть влади полягає у здатності регулювати поведінку людей, а в багатьох випадках цього не можна досягти без застосування примусу (включаючи застосування фіз. сили), наявність апарату примусу характерна для будь-якої Д. Третя ознака полягає у всеосяжності держ. влади: це влада над усіма людьми, які населяють відповідну територію (а не влада однієї людини над іншою чи влада окремої людини, групи осіб над іншою групою осіб). Четверта ознака полягає у тому, що держ. влада є найвищою – суверенною. Цією остан. ознакою повною мірою не володіють різного роду залежні держ. утворення (колоніал. адміністрації, домініони, протекторати, суб’єкти конфедерат. чи союз. утворень). Відмова сучас. Д. від частини свого суверенітету може стати наслідком добровіл. визнання цими Д. певних повноважень наддерж. міжнар. установ. У зв’язку з тим, що держ. влада є суверен. та неподіл. на даній території, Д. прагне захищати себе від зовн. втручань, спрямов. на порушення її суверенітету (шляхом завоювання тощо); звідси випливає, що Д. повинна володіти силою, здатною захищати суверенітет, – мати армію. Визначення різновидів Д. (типологія Д.) – традиц. тема політичної філософії. У класич. визначеннях Д. (Платон–Аристотель) маємо поділ на типи держ. упр. залежно від кількості осіб, які зосереджують у своїх руках повноту влади. Цей поділ тричленний: один, кілька (група), всі (народ). Застосування додатк. ознаки – законні та незаконні види урядування – перетворює цей поділ у шестичленний (законні: монархія, аристократія, демократія; незаконні: тиранія, олігархія, охлократія). Істор. досвід показує багато різноманіт. модифікацій кожного з цих типів. 20 ст. дало підставу поділяти держави на демократичні і недемократичні. Залежно від структури сучасні Д. поділяють на унітарні, федеративні та конфедеративні; за етнонац. ознакою – надетнічні (багатоетнічні), нац. та багатонаціональні. У політ. філософії з’ясування походження та суті Д. – предмет суперечок у політ. концепціях і теоріях. Можна виділити кілька груп концепцій Д. До першої належать концепції, які вважають, що Д. є необхід. сусп. інституцією, оскільки існують достатні сусп. передумови для появи її та існування. У більшості з цих концепцій найважливішою сусп. передумовою вважають потребу підтримувати певний лад у сусп-ві (супроти безладдя, хаосу). У другій групі концепцій (розвинутих передусім у таких ідеологіях, як анархізм і комунізм) вважають, що поява та існування Д. зумовлені тільки перехід. істор. обставинами: інакше кажучи, Д. не є необхід. інституцією сусп. життя, можливе існування бездерж. сусп-в. Розрізняють концепцію політ. реалізму і нормативну концепцію Д. (це загалом відповідає двом осн. розумінням політики). У першій концепції Д. розуміють як засіб, за допомогою якого певні сусп. верстви здійснюють свою владу над ін. сусп. верствами у межах відповід. території (назвемо цю концепцію владною). Сюди, з деякими застереженнями, відносять концепції Н. Макіавеллі, марксистську та деякі елітарні. Згідно з норматив. концепціями, сучасне поняття «Д.» бере початок у європ. історії передмодер. часу. Це форма політ. утворення, яка почала виникати в Європі повільно та з перервами від 15 ст. і яку вважають відмінною від її попередників, – грец., рим. та середньовіч. держ. утворень. Заг. ознакою норматив. розуміння Д. є те, що тут Д. називають не будь-яку Д. (у широкому, ціннісно-нейтрал. значенні цього терміна), а тільки таку, в якій правляча верства діє у межах певних норм чи регламентацій. Передусім держ. влада повинна бути певним чином виправданою, узаконеною. Осн. ознака норматив. концепцій полягає в тому, що в них із поняттям «Д.» пов’язують певні цінності або норми, яким має відповідати Д. За одним із поширених варіантів концепції до Д. ставлять вимогу націленості на здійснення ідеї справедливості як регулятив. ідеї (продовження платонівсько-аристотелів. традиції). До нормативної належить впливова концепція, яку називають ідеєю «мінімальної» Д. Тут справедливість розуміють як рівність громадян перед законом та такий характер законів, які дозволяють громадянам максимально використовувати власні здібності у забезпеченні якомога вищого рівня добробуту й культури. Її називають також ліберальною: започаткована у класич. лібералізмі, вона була розвинута у нім. політико-правовій філософії Г. Кельсеном та М. Вебером, дістала назву правової (формал.) концепції Д. У ній Д. розглядають як певну самодостатню установу, покликану забезпечувати відповід. правовий порядок. Інші концепції оцінюють мін. (чи формал.) ознаки Д. недостатніми, тому пропонують визначати Д. з урахуванням її сусп. функцій. Різні течії політ. філософії та різні ідеології неоднаково відповідають на питання, у чому мають полягати найважливіші і необхідні сусп. функції Д. Одні вважають, що Д. повинна нести відповідальність за рівень добробуту та соц. справедливості («держава загал. добробуту», «соц. держава»), дбати про соц. рівність (у комунізмі), стан культури та моралі (у деяких політ. концепціях консерватизму, націоналізму, християн. демократії) тощо. Сучасні політол. концепції Д. є багатофункціональними. Кращі здобутки в укр. політології та політ. філософії досягнуто не в розвитку заг. концепцій Д., а у галузі конституц.-правових та конкрет. політ. дослідж.: структура держ. влади, розподіл гілок влади, вивчення функціонування різних структур сучас. укр. Д. тощо. Брак ґрунтов. політико-філос. концепцій Д. впливає на дослідж. та осмислення особливостей сучас. Української Держави.

Літ.: Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. К., 1996; Українська державність у ХХ ст. К., 1996; Себайн Г. Дж., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. Ч. 3: Теорія нац. держави / Пер. з англ. 1997; Сучасна політична філософія: Антологія. К., 1998; Філенко А. Соціальна держава і територія перемін. О., 2003; Говліт М., Рамеш М. Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики. Л., 2004; Б’юкенен Дж., Максгрейв Р. Суспільні варіанти і суспільний вибір: два протилежні бачення держави / Пер. з англ. К., 2004; Соловей Г. Соціальна держава як чинник етизації економіки // ФД. 2007. № 2.

В. С. Лісовий

Стаття оновлена: 2007