Державин Володимир Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державин Володимир  Миколайович

ДЕРЖА́ВИН Володимир Миколайович (крипт. – В. Д.; 30. 01. 1899, С.-Петербург – 07. 03. 1964, м. Авґсбурґ, Німеччина) – культуролог, літературознавець, критик, фахівець у галузі загального і порівняльного мовознавства, класичної філології, орієнталістики (зокрема єгиптології та арабістики), історії Сходу. З походження дворянин. Канд. істор. н. (1941), д-р філософії УВУ (Мюнхен, 1949). Дійс. чл. НТШ (1948) та УВАН (1949). Чл. об’єдн. укр. письменників «МУР» (1949). Людина енциклопед. знань у гуманітар. науках, володів укр., рос., давньо- і новогрецькою, лат., нім., франц., англ., італ., груз. та ін. мовами. Навч. у нім. класич. г-зії (1909–17), на відділ. класич. філології С.-Петербур. (від 1917) та Харків. (1918–21) ун-тів. Від 1922 – аспірант секції антич. культури при н.-д. каф. історії європ. культури Харків. ІНО, від 1925 – н. с. цієї ж каф., від 1927 – н.-д. каф. літературознавства; 1930 признач. кер. теор.-літературознав. семінару підготовки аспірантів при Харків. філіалі Ін-ту літ-ри ВУАН. Від 1931 працював у Харків. філіалі Ін-ту мовознавства ВУАН: кер. теор.-лінгвіст. семінару для аспірантів, 1935–38 – доц. нім. мови, від 1938 – доц. латини, від 1939 викладав рим. літ-ру, а від 1940 – також історію давнього Сходу. Від 1941 – надзвич. проф. давньої історії та куратор істор. кабінету Харків. ун-ту. 1944 емігрував. Від 1946 – надзвич. проф., від 1953 – звич. проф. УВУ у Мюнхені. Світоглядні засади Д. сформувалися під впливом ідей Ф. Ніцше, вихідним пунктом його діяльності стало обстоювання ідеалів гармоній. краси та захист класич. естетики. На думку Д. Чижевського, праці Д. є спробою переборення канон. тенденції «історизму» в науці і наближення до «морфології» культур. та літ. явищ. Автор дослідж. з теорії літ-ри: «Про літературні засоби» // «Критика», 1928, № 8; «До питання про сучасну рецензію» // Там само, 1929, № 3; «Античне вчення про тропи в світлі сучасної стилістики» // «Наук. зап. Н.-д. катедри історії європ. культур», Х., 1929, вип. 3; «Проблема клясицизму та систематика літературних стилів» // «МУР», зб. 2, Мюнхен; Карльсфельд, 1946; «Національна література як мистецтво» // «Україна і світ», 1949, зошит 1; «Теорія літератури. Поетика» (зошит 1–2, Сарсель, 1952); «Українська поезія і її національна чинність» // «Авангард», 1962, ч. 1; з історії укр. літ-ри: «Лірика й гумор у Шевченковому “Журналі”» // «Шевченко», К., 1928; «Драматична тетралогія М. Куліша» // «ЧШ», 1928, ч. 1; «Про російську літературну мову Г. Ф. Квітки-Основ’яненка» // «Квітка-Основ’яненко», Х., 1929; «Історична белетристика Б. Лепкого» // «Критика», 1930, № 5; «Проблематика стилів і плужанство за кордоном» // «Світання», 1946, ч. 3; «Три роки літературного життя на еміграції. 1945–1947» (Мюнхен, 1948); «Gelb und Blau, moderne ukrainische Dichtung in Auswahl» («Жовте і синє: Вибране з сучасної української поезії», Авґсбурґ, 1948); числен. статей, розвідок, есе про П. Тичину, Є. Плужника, Є. Маланюка, Б. Бойчука, Е. Андієвську, Б. Рубчака, В. Лесича, Т. Курпіту, М. Калитовську, Ф. Коваля, О. Тарнавського, О. Зуєвського, Л. Лимана та ін. Брав участь у дискусії щодо питання існування київ. школи неокласиків та їх послідовників, яка започатков. статтею Юрія Клена [О. Бурґгардта] «Бій може початися» (ж. «Звено», 1946, ч. 3–4). Дискусія стимулювала появу низки розвідок Д. про творчість Олега Ольжича: «Літературне мистецтво О. Ольжича» // «Світання», 1946, ч. 4–5; «Поезія героїзму» // «Промінь», 1948, ч. 11; «О. Кандиба-Ольжич як поет і науковий діяч» // «Самост. Україна», 1950, ч. 6–7; «Поетичне мистецтво Ольжича» // «Україна і світ», 1955, зошит 14–15; «Олег Ольжич – поет національного героїзму» // «Олег Ольжич. Величність – Majesty» (Чікаґо, 1969); про О. Телігу: «Шлях до клясицизму» // «МУР», зб. 1, Мюнхен; Карльсфельд, 1946; «Заповіт Олени Теліги» // «Укр. думка», 1962, 22–25 трав.; про М. Зерова: «Поезія М. Зерова і український клясицизм» // «Зеров М. Sonnetarium» (Берхтесґаден, 1948); про Юрія Клена: «Неопубліковані твори Юрія Клена» // «Укр. самостійник», 1951, 7 січ.; «З останніх днів земного життя Юрія Клена» // «Сучасна Україна», 1952, 2–16 листоп.; «Попіл імперій Юрія Клена і новітня спроба переоцінки його поезії» // «Визв. шлях», 1958, ч. 10–12; 1959, ч. 1–2; про М. Ореста: «Співець земної природи й надземної правди» // «Укр. думка», 1952, 7 січ.; «Поезія непохитної віри і надії» // «Укр. самостійник», 1953, 22 лют.; про С. Гординського: «Войовничий неоклясицизм Святослава Гординського» // «Укр. трибуна», 1947, 19–26 жовт.; про Яра Славутича: «Поезія Яра Славутича» // «Яр Славутич. Спрага» (Франкфурт-на-Майні, 1950); «Modern Ukrainian lyrics in the english rendering» // «The Ukrainian Review», 1956, vol. 3, № 3; «Oasis. Selected poems by Yar Slawutych» // Там само, 1960, № 2. З позицій чистого естетизму опрацював поетику зх.-європ., укр. неокласицизму та праз. школи поетів. Уклав «Курс загального мовознавства» (Авґсбурґ, 1947). Написав низку статей, передмов і післямов до укр. видань творів Дж. Бокаччо, Е. Золя (обидві – 1929), Софокла, К. Ґольдоні, В. Скотта, Ж.-А. Роні-старшого (усі – 1930), Т. Манна (1931), Ж. Кесселя (1932), Аристофана (1939); видав «Методичне розроблення курсу історії загальноєвропейської літератури» (Х., 1939). З питань теорії і практики худож. перекладу опублікував розвідки та ст. «Проблема віршованого перекладу» // «Плужанин», 1927, № 13–14; «Модерна німецька поезія в перекладах Михайла Ореста» // «Сучасна Україна», 1954, 21 лют. Переклав з давньогрец. мови «Іліаду» Гомера, «Пастушу повість про Дафніса і Хлою» Лонга (1936), окремі твори Солона, Піндара; з латини – Горація, Сенеки, Марціала; з англ. – «Походження видів» Ч. Дарвіна (1936), окремі твори Т. Вайлдера; з груз. – К. Макашвілі, Н. Бараташвілі, А. Абашелі; з нім. – Й.-В. Ґете, Ф. Шіллера, Ф. Гельдерліна, Г. Штольценберґа, Г. фон Гофманнсталя, К. Крольова, А. Гольца, С. Ґеорґе, Р.-М. Рільке; з франц. – Ш. Леконта де Ліля, А. Рембо, Т. де Банвіля, Ж.-М. де Ередія та ін. Переклади друкували переважно в періодиці, окремі опубл. у кн. «Антична література» (К., 1938; 2-е вид. – 1968). Написав низку рецензій на кн. «Die Volker Alt-Kleinasiens und Pontos» Ґ. Гусінґа (Відень, 1933), «The formation of Ukrainian people» В. Щербаківського (Нью-Йорк, 1958), ст. М. Антоновича «Чи були кімерійці в Україні» («Укр. мор. ін-т», О., 1946, № 34; «Бюл. УВАН», 1946, № 3) та ін. Упорядник і автор передмови до «Антології української поезії» (Лондон, 1957). Посмертно вийшли кн. Д. «Афоризми» (Мюнхен, 1966; упорядник Р. Єндик), «Література та літературознавство: Вибр. теор. та літ.-крит. праці» (Ів.-Ф., 2005; упорядник С. Хороб); у рукописах зберігаються «Нариси з історії філософії» в архів. фондах ВУАН (Вашинґтон), а також багато ін. праць в архів. фондах УВУ (Мюнхен).

Літ.: Єндик Р. Володимир Державин // Шлях перемоги. 1966, 21 серп.; Симкович Р. Володимир Державин // Там само. 1967, 22 жовт.; Гординський Я. Літературна критика підсовєтської України. Мюнхен, 1983; Качуровський І. Володимир Державин // Березіль. 1993. № 2; Чижевський Д. Культурно-історичні епохи // Укр. слово: Хрестоматія літ-ри та літ. критики ХХ ст. К., 1994. Кн. 3; Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К., 1998; Славутич Яр. Спроба зразкової антології української літератури // Славутич Яр. Дослідження та статті. Едмонтон, 2006; Салига Т. Повернення Володимира Державина // СіЧ. 2007. № 4; Астаф’єв О. Апокрифи Володимира Державина // Наук. зап. Терноп. ун-ту. Сер. Літературознавство. Т., 2008. Т. 23.

О. Г. Астаф’єв

Стаття оновлена: 2007