Державна дума Російської імперії

ДЕРЖА́ВНА ДУ́МА РОСІ́ЙСЬКОЇ ІМПЕ́РІЇ — пред­ставницький орган. Вибори до 1-ї Держ. думи від­булися на основі нового вибор. закону від 11 грудня 1905, що роз­ширював виборчі права міськ. населе­н­ня. З 497-ми депутатів 1-ї Думи, яка роз­почала свою роботу 27 квітня (10 травня) 1906, 102 пред­ставляли Україну. За парт. складом Дума була ліберально-кадетською. Голова — С. Муромцев. Складність і невирішеність нац. пита­н­ня у Рос. імперії зумовили його загостре­н­ня вже на перших засі­да­н­нях Думи. Ще у перед­день від­кри­т­тя її роботи пред­ставники найбільш чисел. народів Рос. імперії сформулювали свої вимоги. Укр. депутати у про­грамі, під­готовленій організац. від­ділом Поділ. товариства «Просвіта», вимагали введе­н­ня української мови у школах, училищах, ВНЗах, за­провадже­н­ня в університетах курсів історії України, етно­графії та укр. літ-ри, що сприяло б нац. від­роджен­ню. Для об­стоюва­н­ня укр. інтересів у Думі створ. Укр. парламент. громаду. Її головою обраний адвокат і громад. діяч, депутат від Чернігова І. Шраг, серед чл. — В. Шемет і П. Чижевський від Полтав. губ., М. Біляшівський і Ф. Штейнгель від Києва, А. Грабовецький від Київ. губ., А. Вʼязлов від Волині. Для ко­ординації роботи Громади зі Львова до С.-Петербурга при­їхав М. Грушевський, який мав досвід політ. діяльності. Він також став організатором та ідей. натхнен­ником її друк. органу — ж. «Украинский вестник» (ред. М. Славінський, секр. Д. Дорошенко). На сторінках часопису, що був першим заг.-рос. вид. 20 ст., присвяч. Україні та її про­блемам (загалом ви­йшло 14 номерів), публікували свої стат­ті Б. Грінченко, Ф. Вовк, О. Лотоцький, С. Єфремов, І. Франко, М. Туган-Барановський та ін. Важливим етапом у роботі Укр. парламент. громади в 1-й Думі стало роз­робле­н­ня Декларації про автономію України. Найбільш продуктивно працював М. Грушевський — в «Украинском вестнике» опубл. 10 його статей з даної тематики. На основі народоправ. концепцій кирило-мефодіївців і М. Драгоманова він роз­робив механізм нац.-територ. децентралізації Рос. імперії. Громада вимагала виріше­н­ня укр. пита­н­ня у контекс­ті пере­будови всієї держави на принципах рівноправності народностей і областей та створе­н­ня нац.-територ. автономій. Укр. депутати ви­ступали за федератив. устрій як основу майбут. Рос. імперії, на­да­н­ня Україні нац.-територ. автономії зі своїм обл. Сеймом, чітке роз­межува­н­ня повноважень центр. і місц. органів. Спец. законами перед­бачалось забезпечити в Україні права нац. меншин. Декларацію про автономію повинен був проголосити І. Шраг з думської трибуни, однак через до­строк. роз­пуск Думи зробити цього не вдалося. Важке становище нар. освіти в Україні спонукало укр. депутатів звернути особливу увагу на стан рідної мови. І. Шраг у своєму ви­ступі 1(14) липня 1906 говорив, що за часів Хмельнич­чини у кожному укр. селі була своя школа, яка утримувалась за рахунок громади, а на поч. 20 ст. становище з освітою на Україні стало ката­строфічним, зокрема у травні 1906 до Думи наді­йшов лист від чл. міської думи м. Брацлав Поділ. губ. (нині смт Немирів. р-ну Вінн. обл.) зі скаргою на скрутне становище з нар. освітою у місті, де на 9 тис. насел. було лише одне міське училище і три конфес. школи (церк.-парафіял. і євр. хедери). Про­блеми нар. освіти депутати неодноразово висвітлювали на сторінках «Украинского вестника», також ними був роз­роблений законо­проект «Про мови» (не роз­глянутий у звʼязку з роз­пуском Думи). 8(21) липня 1906 після 72-ден­ного існува­н­ня 1-а Дума, звинувачена у тому, що не заспокоює народ, а наводить смуту, була роз­пущена урядом. Пере­стала існувати й Укр. парламент. громада, яка провела 6 засі­дань і на­прикінці своєї діяльності нараховувала 44 особи. Не­зважаючи на те, що Громаді не вдалося реалізувати свої задуми, її чл. вперше з парламент. трибуни заявили про споконвічні прагне­н­ня українського народу до вільного життя, що українство не асимілювалося, а живе і бореться. (див. Табл. 1).

Існувала Укр. парламент. громада і в 2-й Держ. думі, яка роз­почала свою роботу 20 лютого (5 березня) 1907. Із 490 депутатів Україну пред­ставляли 102. За парт. складом у 2-й Думі було більше пред­ставників лівих партій, ніж у першій. Голова — Ф. Головін. Укр. парламент. громада нараховувала 47 депутатів. Її головою обраний лікар, депутат від Чернігова М. Рубіс. На другому своєму засі­дан­ні Громада обрала бюро, до якого вві­йшли 7 депутатів: Довгополий від Нижнього Новгорода, С. Нечитайло від Києва, М. Наумчик, П. Гриневич від Поділ. губ., Ю. Сайко від Полтав. губ., М. Рубіс і В. Хвіст від Черніг. губ. На зборах 11 (24) березня 1907 депутати виробили Декларацію про автономію, опубл. у г. «Рада» від 15(28) березня 1907. Декларація, написана на основі істор. фактів й історії самої України, доводила необхідність автономії — якщо край має свої екон. і культурні від­мін­ності, мову та звичаї, йому потрібно надати право видавати закони, від­повід­ні традиціям місцевості: «...автономія не тільки не руйнує державної єд­ності, а навпаки: забезпечуючи вольності кожному народові, кожній країні, а значить кожній людині, автономія зміцнює державу, бо зʼ­єд­нує людей силою інтересів, а не насильства». Однак гол. увагу Громада звертала на соц. про­блеми, що зна­йшло від­ображе­н­ня на сторінках її друк. органу — г. «Рідна справа — Думські вісті» (ред. М. Хотовицький, згодом — С. Нечитайло). Член Київ. і Камʼянець-Поділ. «Просвіти» звернулися до неї з проха­н­ням роз­робити, внести до роз­гляду і від­стояти законо­проект про українізацію на­вча­н­ня. Значна увага, яку укр. депутати приділяли роз­витку нар. освіти, змусила цар. уряд упритул зайнятися цим пита­н­ням. 6 травня 1907 міністр освіти подав до Думи законо­проект «Про загальну освіту», за яким всі діти від 8-ми до 11-ти р. повин­ні вчитися у початк. школах із російською мовою на­вча­н­ня. 15 травня 1907 по­становою Держ. думи створена комісія для роз­гляду за­пропонованого міні­стром законо­проекту та депутат. за­уважень до нього. Комісія складалася з 55-ти осіб, від України до неї уві­йшли М. Вовчинський, І. Лось-Ко лендзян, М. Рубіс, В. Сахно. Депутати за­пропонували від­хилити міністер. законо­проект, оскільки ще 9(22) травня 1907 до Думи був внесений законо­проект про нар. освіту, під­готовлений і під­писаний 37-ма чл. Укр. громади, який перед­бачав виріше­н­ня справи нар. освіти у країні шляхом референдуму. Тим самим забезпечувались права нац. меншин і школа ставала б національною. 31 травня (13 червня) 1907 Укр. парламент. громада на своїх зборах по­становила подати на роз­гляд Думи законо­проект про від­кри­т­тя в Університеті св. Володимира у Києві, Новорос. університеті в Одесі та Харків. університеті каф. історії України й історії укр. письменства. Цього вимагали самі студенти ВНЗів — у листопаді 1906 студент. комісія Університету св. Володимира у Києві подала ректору заяву про необхідність утворе­н­ня 4-х каф. з україно­знавства. Однак лише 1907 організовані курси укр. наук у Харків. і Новорос. університетах. У першому почав читати лекції з історії укр. літ-ри проф. М. Сумцов, з історії України — проф. Д. Багалій, курс української мови — проф. М. Халанський; у другому — курс історії України приват-доцент О. Грушевський. В умовах продовже­н­ня студент. заворушень Сенат вимушено до­зволив восени 1907 викладати в Університеті св. Володимира у Києві курс історії укр. літ-ри (читав проф. О. Лобода), але тривало це недовго. На­прикінці травня 1907 чл. укр. групи вирішили вийти з ін. фракцій і заснувати самост. громаду з певними про­грамою, тактикою, дисципліною. 3(16) червня 1907 Дума другого склика­н­ня була ро­зі­гнана, що стало кінцем революції 1905–07. Маніфест від 3(16) червня 1907 і нове положе­н­ня про вибори до 3-ї Думи, згідно з яким 80 % насел. Рос. імперії по­збавлялося вибор. прав, стали фактично держ. пере­воротом. Новий вибор. закон мав вираз. шовініст. характер, оскільки обмежував саме пред­ставництво «інородців» у Думі. Укр. парламент. громада у 2-й Держ. думі, яка загалом збиралася 4 рази, по­вторила помилки своєї попередниці, гол. з яких — запізніла транс­формація у згуртовану групу. Від­чувався у її роботі брак досвідчених політиків, таких як І. Шраг і В. Шемет, не було поруч М. Грушевського (див. Табл. 2). Хоча укр. Громадам у 1-й і 2-й Держ. думах так і не вдалося вибороти автономію для України, їх створе­н­ня та діяльність засвідчили пошире­н­ня держ.-визв. ідеї у сві­домості українського народу.

У 3-й (1(14) листопада 1907 — 9(22) червня 1912, голови: М. Хомʼяков, О. Гучков, М. Родзянко) і 4-й (15(28) листопада 1912 — 6(19) жовтня 1917, голова — М. Родзянко) Думах укр. фракцій не було, однак укр. питан-ня по­стійно порушувалося на їх засі­да­н­нях. Зокрема у 3-ю Думу за під­писом 37-ми депутатів по­даний законо­проект про за­провадже­н­ня української мови у початк. школах, викори­ста­н­ня її у сільс. судах (вимоги не були прийняті). У 4-й Думі депутати-кадети А. Шингарьов, П. Мілюков, соціал-демократ Г. Петровський та ін. вимагали свободи нац. роз­витку для українців. Однак всі спроби домогтися по­ступок укр. народові закінчувалися без­результатно — цар. уряд і надалі проводив антиукр. політику.

Літ.: Національна про­грама українців-подолян // Громад. думка. 1906, 6 січ.; Грушевский М. Наши требования // Укр. вест. 1906. № 5; Другі збори українських послів // Рада. 1907, 15 берез.; Правительство і народна освіта // Рідна справа. 1907, 10 трав.; Государствен­ная Дума. Второй созыв. Обзор деятельности комис­сий и отделов. С.-Петербург, 1907; Петлюра С. З українського життя в минулому році: Стат­ті. К., 1993.

Н. О. Щербак

Завантажити статтю