Державна територія України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державна територія України

ДЕРЖА́ВНА ТЕРИТО́РІЯ УКРАЇ́НИ – суша, води, надра і повітряний простір, на які поширений державний суверенітет України. Є матеріал. основою держави, що уможливлює саме її існування. Д. т. У., статус якої визначають Конституція і закони України, формувалася разом із державою як один із її гол. атрибутів. Остаточне формування сучас. Д. т. У., розпочате у ході Визв. війни під проводом Б. Хмельницького, завершилося після 2-ї світ. війни, коли до складу УРСР увійшли Закарп. (1945), а згодом – Крим. (1954; включно із Севастополем) області. Межі Д. т. У., окреслені її кордонами із сусід. державами, визначились у результаті правонаступництва і підтверджені, після проголошення 1991 незалежності, двосторон. угодами України про держ. кордон з РФ, Білоруссю, Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Молдовою. Договір про держ. кордон з Румунією підписаний, але донині не набрав чинності.

Згідно зі ст. 2 Конституції України, її тер. у межах існуючого кордону є цілісною (насильниц. поділ держави заборонений, жодна частина Д. т. У. не може проголосити себе незалежною від суверен. влади держави) і недоторканною (ін. держави зобов’язані утримуватись від будь-яких зазіхань на тер. суверен. укр. держави). У межах своїх територ. кордонів держава виступає єдиним офіц. представником усього сусп-ва (насел.). Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, надра, повітря, водні та ін. природні ресурси у межах тер. України, природні ресурси її континентал. шельфу та виключ. (мор.) екон. зони є об’єктами права власності укр. народу. Д. т. У. – сфера дії нормативно-правових та ін. актів України, які тільки на її тер. мають юрид. силу (за межами цієї тер. їхня дія можлива лише за згодою іноз. держав). Держава дозволяє розміщення на своїй тер. посольств іноз. держав, місій міжнар. орг-цій тощо. За певних умов ці установи можуть користуватися виділеною їм тер. на засадах екстериторіальності, а їх працівники – дипломат. привілеями й імунітетами. Розташування на Д. т. У. іноз. військ. баз заборонене (як виняток – перебування у Севастополі Чорномор. флоту РФ, статус якого визначений низкою двосторон. угод між Україною та РФ). Адм.-територ. одиниці, на які поділена тер. України, складають систему її адм.-територ. устрою. Згідно зі ст. 73 Конституції України, питання про територ. зміни може вирішувати виключно всеукр. референдум, призначений ВР або проголошений за нар. ініціативою. Міжнар.-правові аспекти держ. тер. мають важливе значення для інтеграції України у світ. і європ. співтовариство. Сучасне міжнар. право, відповідно до норм якого держ. тер. є недоторканною, а зазіхання на її цілісність означає розпалювання міждерж. конфліктів, захищає територ. цілісність і недоторканність держав. Україна користується захистом і суворо дотримується цих положень. Згідно з міжнар. договорами, нині зміна держ. тер., на відміну від силових (ребелляції, окупації, анексії), можлива лише правовими методами: договір. шляхом (цесія, обмін ділянками, купівля-продаж тер.) або шляхом ад’юдикації, зокрема відторгнення за рішенням компетент. міжнар. суду частини тер. держави-агресора як санкції за певні міжнар. правопорушення. У держ. практиці України 2000 мав місце договір. обмін ділянками прикордон. тер. з Молдовою. Див. також Адміністративно-територіальний поділ України.

Літ.: Коментар до Конституції України. К., 1996; Конституція України: Наук.-практ. коментар. Х.; К., 2003; Собовий О. Перебування на території України Чорноморського флоту РФ: правові питання // Юрид. вісн. України. 2003. № 41(433); Баймуратов М. А. Международное публичное право: Учеб. К., 2004; Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право: Підруч. К., 2005.

В. М. Кампо

Стаття оновлена: 2007