Державне регулювання інвестиційної діяльності - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державне регулювання інвестиційної діяльності

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́ННЯ ІНВЕСТИЦІ́ЙНОЇ ДІЯ́ЛЬНОСТІ – регулювання діяльності учасників суспільного відтворення з нарощування капіталу нації. Держава може активно впливати на інвестиц. процес прямими держ. витратами та держ. замовленнями інвестиц. характеру, проведенням грошово-кредит. і бюджетно-податк. політики, що заохочує приватні інвестиції у реал. секторі економіки, та зовн.-екон. політики, яка стимулює приплив іноз. інвестицій. Розрізняють активні й пасивні методи держ. впливу на інвестиц. процес. Серед методів актив. втручання – формування сприятливого інвестиц. середовища, а також проведення вигідної для інвесторів податк. й амортизац. політики, що захищає внутр. і зовн. інвесторів. При цьому важливу роль відіграють пільгове оподаткування підпр-в, які діють у пріоритет. галузях економіки; пряма участь держави в ефектив. і значимих для країни інвестиц. проектах; розроблення т. зв. бюджету розвитку як частини держ. бюджету; участь держави у створенні інфраструктур. об’єктів як основи ефектив. приват. підприємництва. Використання пасив. методів пов’язане з інформуванням учасників відтворювал. діяльності про умови вироб-ва, реалізації та споживання продукції у нац. економіці, а також обґрунтуванням перспектив соц.-екон. розвитку країни. Інвестиц. чинник став одним із осн. факторів, що сприяють екон. зростанню. Норма нагромадження капіталу, яка визначає обсяг інвестицій, є доволі високою у Норвегії, Фінляндії, Японії – 25–30 %. За цим показником протягом тривалого часу вони посідали перші місця серед розвинених країн світу. Акцент на інвестиц. фактор став найважливішою складовою держ. стратегії екон. зростання. Завдяки такій інвестиц. політиці зазначені країни лідирували за темпами зростання серед високорозвинених країн світу й у відносно короткий строк помітно підвищили рівень свого наук. та екон. розвитку. Усі розвинені країни також активно впливають на вектор змін у технол. структурі інвестицій, всіляко сприяючи зростанню частки інвестицій у машини та обладнання. В останні десятиліття 20 ст. ця частка у США і Франції становила бл. 50 %, у Японії та Німеччині – бл. 40 % (великі капіталовкладення зроблені також у реконструкцію екологічно шкідливих галузей з метою зниження негатив. впливу на довкілля).

Укр. влада на поч. 1990-х рр. не змогла скористатися цими можливостями. Її макроекон. політика призвела до глибокої інвестиц. кризи: 1997 обсяги інвестицій в осн. капітал становили лише 20,8 % від рівня 1990. Лібералізація цін 1992–93 призвела до суттєвого знецінення оборот. коштів підпр-в, зумовила різке зменшення попиту, неплатежі, після чого реал. сектор економіки не міг здійснювати навіть простого відтворення. Держава мала унікал. шанс розпочати структурну перебудову економіки шляхом підтримки т. зв. точок зростання, які замкнули б на себе потоки товарів, послуг і ресурсів й задали б новий структур. вектор розвитку нац. економіки. Однак цього не відбулося, оскільки пріоритетним для урядів того часу була не структурна перебудова економіки, а питання перерозподілу власності й екон. влади. Політика фінанс. стабілізації, здійснювана за рекомендаціями міжнар. фінанс. орг-цій, створила вкрай несприятливу ситуацію для внутр. інвестицій. Влада стала на шлях попитових обмежень через скорочення держ. витрат, особливо інвестиційних. Водночас ставка банків. відсотка перевищувала показники рентабельності підпр-в, що позбавляло їх притоку інвестицій. Не дала інвестиц. ресурсів і приватизація. Внаслідок браку капіталовкладень нині в економіці не задіяна значна частина вироб. потенціалу через високий рівень його фіз. і морал. зношення, а на багатьох підпр-вах з високими технологіями втрачені наук.-тех. й вироб. напрацювання. Своєрідне замкнене коло – недоінвестування і спад вироб-ва – вдалося розірвати лише 1999, коли розпочалося помітне нарощування капітал. вкладень у пром-сть. 2000–06 негативні чинники, які сповільнюють формування сучас. конкурентоспромож. економіки в Україні, вдалося частково подолати, передусім через активне зростання інвестиц. діяльності, що є проявом загострення конкуренції на вітчизн. і зарубіж. ринках. За даними Держкомстату України, 2006 порівняно з 2000 заг. обсяг інвестицій в осн. капітал у цілому по економіці збільшився на 168,1 %, зокрема у пром-сті – на 124,3 %, при тому, що ВВП за цей період зріс на 55,2 %, а вироб-во пром. продукції (у порівнял. цінах) – на 74,3 %. Випереджал. темпи зростання в інвестиц. сфері закономірно призвели до розширення ринків продукції інвестиц. призначення. Так, у машинобудуванні вироб-во продукції 2006 порівняно з 2000 збільшилося у 2,7 рази: вироб-во машин та устаткування – у 1,9 рази, електр. й електрон. устаткування – у 2,2 рази, транспорт. устаткування – у 4,2 рази. Якщо 2001 частка машинобудування в обсязі реалізов. пром. продукції (у фактич. цінах) становила 10,2 %, то 2005 вона зросла до 12,7 %.

Разом з тим, в Україні ще не створені умови для сталого нарощування інвестиц. ресурсів, оскільки недостатньою залишається частка фонду нагромадження у ВВП. На відміну від пасив. очікування збільшення інвестиц. активності у межах саморегулювання механізмів ринк. середовища, надалі найбільш оптимал. варіантом здійснення Д. р. і. д. в Україні є виважене посилення ролі держави з метою створення сприятливого інвестиц. клімату для широкомасштаб. інвестування на неінфляц. засадах. Цей шлях передбачає: пріоритетне формування бюджету розвитку для України; держ. гарантії та страхування інвестицій, що зменшують інвестиц. ризики; обґрунтовану підтримку вітчизн. виробників; проведення збалансов. (зокрема й протекціоніст.) зовн.-екон. політики, пов’язаної з програмами переоснащення вітчизн. вироб-в.

Літ.: Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання. Х., 2000; Економіка України у 2000–2003 роках: становлення інвестиційної моделі економічного зростання. К., 2004; Шинкарук Л. В. Нагромадження основного капіталу: теорія, аналіз та тенденції розвитку в Україні. К, 2006; Ватаманюк О. З. Заощадження в економіці України: макроекономічний аналіз. Л., 2007.

С. І. Киреєв

Стаття оновлена: 2007