Державне регулювання ринку праці - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державне регулювання ринку праці

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́ННЯ РИ́НКУ ПРА́ЦІ – максимальне наближення попиту та пропозиції на ринку праці з метою уникнення диспропорцій. Стратег. мети функціонування ринку праці – повної продуктив. і вільнообраної зайнятості – можна досягнути шляхом поєднання заходів макроекон. регулювання зайнятості та регулювання ринку праці. Регулювання соц. процесів, зокрема й ринку праці, – система цілеспрямов. заходів впливу на функціонування ринку з метою приведення його у відповід. стан. Предметом регулювання є пропозиція робочої сили та попит на неї, гол. завданням – встановити їх рівновагу. Д. р. р. п. має бути спрямоване на забезпечення умов відтворення робочої сили та її розподілу й перерозподілу за територіями та видами екон. діяльності для досягнення збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили та повної, ефектив., рац. зайнятості населення. На відміну від упр., технології регулювання передбачають використання методів не лише прямого, а й опосередков. впливу на ринок праці. Серед методів прямого впливу – субсидування зайнятості, створення робочих місць, перенавчання безробітних; опосередков. – держ. політика у галузях освіти, демографії, міграції, оподаткування, забезпечення необхід. інвестиц. клімату, що, у свою чергу, впливає на кон’юнктуру ринку праці. Заходи регулювання ринку праці групують у три блоки: перший – правила поведінки осн. суб’єктів ринку праці та порядок взаємодії між ними; другий – функціонал. діяльність держ. служби зайнятості щодо надання різноманіт. послуг тим, хто шукає роботу; третій – система соц. гарантій та матеріал. підтримки безробіт. громадян. Діяльність служби зайнятості полягає у впровадженні актив. і пасив. заходів на ринку праці. Активні заходи спрямовані на підтримку та стимулювання екон. активності насел. шляхом інформування про ситуацію на ринку праці, надання профорієнтац. послуг і послуг з перенавчання та підвищення кваліфікації для безробітних, підтримку підприємниц. діяльності, створення тимчас. і постій. робочих місць, залучення безробітних до громад. робіт, квотування робочих місць та ін. Активна держ. політика на ринку праці спрямована як на регулювання попиту, так і пропозиції. Серед найрозповсюдженіших заходів Д. р. р. п., спрямованих на стимулювання попиту на працю, – програми громад. робіт, субсидування зайнятості, фінансово-кредит. вплив на ринок праці. Громад. роботи розглядають як вимушений, але необхід. засіб боротьби з безробіттям. Тимчас. робочі місця створюють переважно у держ. секторі для використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спец. підготовки. Зарубіж. досвід свідчить, що за допомогою громад. робіт можна подолати 30–40 % рівня безробіття. Однак у розвинених країнах (на відміну від України) значна частина цих робіт мала заг.-держ. характер (побудова магістралей, трубопроводів, мостів та ін.), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіков. робочу силу, а й висококваліфіков. робітників і фахівців, які на той час не мали роботи. Вперше програми громад. робіт запровадив уряд США у період т. зв. Великої депресії 1929–39 як тимчас. альтернативу постій. зайнятості. Гол. мета орг-ції таких робіт полягає у використанні незайнятого насел. для реалізації соціально та суспільно значущих проектів (насамперед орг-ція робіт у соц. сфері, муніципал. закладах охорони здоров’я, буд-во доріг тощо). У Великій Британії програми громад. робіт розраховані на безробітних, які перебувають у цьому становищі досить тривалий час. Вони охоплюють дві групи осіб: молодь у віці 18–24 р., яка не працювала 6 місяців, та дорослих працівників, які не працювали протягом року. Програми реалізують з ініціативи та за участі місц. влади під контролем Держ. комісії з працевлаштування. Ставки оплати праці зазвичай складають половину середньої заробіт. плати у несільськогосподарських галузях. У Швеції громад. роботи використовують за наявності цикліч. і сезон. безробіття. До участі у них залучають громадян, які втратили право на отримання допомоги по безробіттю. При цьому особл. увагу приділяють молоді, зокрема спец. програма «Молодіжна бригада» спрямована на адаптацію осіб віком 18–19 р. до труд. діяльності. Субсидування зайнятості включає заходи, пов’язані з заохоченням самозайнятості та наданням субсидій підприємцям, які наймають на роботу певні категорії громадян. Так, у Швеції зареєстровані безробітні, які хочуть організувати власну справу, отримують субсидії строком на 6 місяців у розмірі суми допомоги по безробіттю. Цей досвід використаний в Україні – відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000), безробіт. особам, які не можуть бути працевлаштовані за сприяння служби зайнятості та виявили бажання започаткувати власну справу, одноразово виплачується признач. допомога по безробіттю. Особл. місце у системі субсидування посідають програми, що стимулюють підприємців наймати працівників, рівень конкурентоспроможності яких занижений у силу фізіол. (інваліди) або соц. (молодь, жінки з дітьми, тривало безробітні) причин. В Україні законодавчо закріплений норматив працевлаштування інвалідів становить 4 % від середньоспискової чисельності працюючих. Якщо роботодавець не створює робочих місць для інвалідів, він сплачує штраф. У Нідерландах підприємців заохочують до прийняття на роботу безробітних, які перебували у цьому статусі більше 6-ти місяців, шляхом надання субсидій для доплат до заробіт. плати. Істот. вплив на формування попиту на працю мають заходи фінанс.-кредит. політики держави, хоча не всі вони розраховані безпосередньо на ринок праці, зокрема інвестиц. пільги дозволяють підприємцям зменшувати розмір оподаткування на величину інвестицій у капітал. буд-во, що опосередковано призводить до збільшення зайнятості. Важливим напрямом актив. політики зайнятості, спрямованої на стимулювання пропозиції, є профес. підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятл. умов для широкомасштаб. розгортання процесів структур. і технол. перебудови економіки, запобігання вимушеному хроніч. безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією зайнятості. Останнім часом набуває поширення використання гнучких форм зайнятості: з’являються нові категорії працівників, які традиційно працюють у певній фірмі, але зайняті неповний робочий час, або працюють тимчасово на різних роботодавців. Привабливим, але дорогим засобом Д. р. р. п. є прямі держ. вкладення у створення нових робочих місць (безумовна перевага – адрес. характер). При наявності хоча б мін. коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктур. проектів (дороги, мости), зокрема у сільс. місцевості. Це не тільки дозволяє забезпечити роботою насел., але й дає імпульс розвиткові госп. діяльності регіону, що, у свою чергу, може призвести до збільшення робочих місць.

В Україні до осн. проблем ринку праці, які потребують держ. регулювання, відносять: посилення мотивації до легал. продуктив. зайнятості, підвищення якості робочої сили, збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць, профес. підготовка фахівців і кваліфіков. робітників відповідно до потреб ринку праці, забезпечення реалізації гарантій зайнятості для громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Успіх регулювання ринку праці у багатьох випадках залежить від використання механізмів та інструментів актив. заходів, оскільки вони сприяють зниженню напруженості на ринку праці. Пасивні заходи, невисока ефективність яких доведена практикою, не вирішують проблеми подолання безробіття, однак відмовлятися від них у повному обсязі недоцільно, оскільки існують категорії людей, які не можуть брати участь у актив. заходах регулювання ринку праці за станом здоров’я, віком та ін. Тому важливо встановити оптимал. співвідношення між актив. і пасив. заходами регулювання ринку праці. Питання ефектив. Д. р. р. п. є одним із найголовніших для нашого сусп-ва. Громадяни, маючи гідно оплачувану роботу, можуть повноцінно забезпечити вирішення проблем подолання бідності, формування середнього класу, зменшення безробіття, підтримки знедолених та інвалідів, формування страхових пенсій. фондів різних рівнів; сприяти ефектив. функціонуванню всіх систем соц. захисту населення.

Літ.: Петюх В. М. Ринок праці. К., 1999; Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості. К., 2003; Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посіб. К., 2003; Одегов Ю. Г., Руденко Г. Г., Лунева Н. К. Рынок труда (практическая макроэкономика труда): Учеб. Москва, 2007.

В. В. Близнюк

Стаття оновлена: 2007