Державне регулювання трансферу технологій - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державне регулювання трансферу технологій

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́ННЯ ТРАНСФЕ́РУ ТЕХНОЛО́ГІЙ – заходи, спрямовані на забезпечення процесу закупівлі, передачі та використання технологій з урахуванням чинних національного і міжнародного законодавства й інтересів зацікавлених сторін. Гол. мета Д. р. т. т. – забезпечення розвитку нац. пром. і наук.-тех. потенціалу, його ефектив. використання для вирішення завдань соц.-екон. розвитку держави та забезпечення технологічності вироб-ва продукції з урахуванням світ. досвіду, можливих соц.-екон., технол. й екол. наслідків від застосування технологій та їх складових, а також сприяння розвитку вироб-ва із застосуванням новіт. технологій. Трансфер технологій є однією із найважливіших складових інновац. процесу, що полягає у передачі нових наук.-тех. знань від власника (розробника) до виробника (замовника). При цьому учасники процедури вступають у довгострок. відносини, обумовлені правовим договором (ліцензій. контрактом) і спрямовані на досягнення насамперед матеріал. успіху від впровадження нових знань (технологій) у вироб-во. Така форма інновац. процедури довела свою ефективність у розвинутих країнах і поступово переходить на пострад. простір, змінюючи застарілі адм. методи впровадження наук. досягнень у вироб-во. У госп. практиці більш поширеним є міжнар. трансфер технологій, який розглядають у трьох аспектах: як взаємовигід. обмін технологіями, міжнар. поділ праці у галузі створення та практич. освоєння інтелектуал. цінностей; вирішал. фактор екон. розвитку країни; засіб екон. експансії, технол. залежності однієї країни від іншої. Регулювання базується на принципах неможливості укладення угод, що спричиняють втрату однією зі сторін прав на технології вітчизн. вироб-ва, та взаємності, за яким недійсним є будь-який контракт із обмеженням прав однієї зі сторін. При цьому укладення контрактів, пов’язаних із передачею новіт. технологій заг.-нац. екон. значення, здійснюють лише за ліцензіями.

1975–85 у рамках ООН розроблений Міжнар. кодекс поведінки у сфері передачі технологій, у якому визначені засоби держ. регулювання міжнар. передачі технологій, а також процедура проведення переговорів щодо укладання відповід. договорів. Через суттєві відмінності у підходах країн щодо обов’язк. і рекомендац. сили Кодексу він не був прийнятий, проте відіграв важливу роль у формуванні уніфіков. нац. законодавства багатьох держав. У США законом про трансфер технологій 1980 ун-там і нац. лаб. надане право власності на патенти, що стимулювало комерціалізацію результатів дослідж., фінансов. із федерал. бюджету. Всі положення федерал. законодавства про трансфер технологій базовані на інституціонал. статусі сторони, яка виконує дослідж. і розробки, фінансовані із федерал. бюджету коштів на н.-д. і дослідно-конструктор. роботи. У високорозвинутих країнах діють держ. або політ. органи регулювання ринку технологій в інтересах країни. Їх створення зумовлене необхідністю контролю за передачею технологій з боку держави та постій. коригування законодав. бази для високотехнол. ринку. В США, де протягом 1975–2000 прийнято понад 30 законів, що регулюють трансфер технологій і ринок інтелектуал. власності, такі функції виконує Нац. агенція у галузі трансферу технологій. Осн. завдання органів Д. р. т. т.: формування пропозицій та ініціатив щодо зміни діючого законодавства країни з питань комерціалізації інтелектуал. власності й держ. регулювання ринку технологій; акредитація учасників ринку технологій (орг-цій-посередників) на тер. країни та ліцензування їх діяльності у випадку трансферу військ. технологій і технологій подвій. призначення; держ. реєстрація ліцензій. контрактів на продаж інтелектуал. власності, створеної за рахунок бюджет. коштів, і відшкодування держ. частки коштів, що надходять на рахунки ліцензіарів у результаті комерц. угод, пов’язаних з інтелектуал. власністю держави; створення та підтримка нац. комп’ютер. інформ. мережі, банків даних технологій та експертів, центру із депозитарієм захищених об’єктів інтелектуал. власності для розвитку інформ. послуг і комерц. використання інформ. ресурсів та ін. Формами держ. регулювання у сфері технологій є держ. експертиза технологій, реєстрація договорів про трансфер технологій, акредитація фіз. і юрид. осіб на право здійснення посередниц. діяльності у галузі трансферу технологій.

Літ.: Закон України «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій» // Уряд. кур’єр. 2006. № 187.

Л. І. Федулова

Стаття оновлена: 2007