Державне регулювання цін

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́­Н­НЯ ЦІН — процес прямого або опосередкованого впливу держави на рівні та спів­від­ноше­н­ня цін з метою реалізації тієї чи іншої цінової політики. В умовах ринк. транс­формації економіки України Д. р. ц. повʼязане з необхідністю забезпече­н­ня стабіл. заг. рівня цін і виправле­н­ня різних видів їх деформацій: дис­паритету цін на продукцію АПК і паливно-сировин. галузей; демпінг. цін на деякі готові вироби, що імпортуються; цінової дис­кримінації внутр. споживачів; цінового субсидува­н­ня насел., держ. організацій і під­приємств бюджет. сфери; за­стосува­н­ня трансферт. цін з метою пере­міще­н­ня капіталів у тіньову економіку тощо. Обʼєктами втруча­н­ня держави у ціно­утворе­н­ня є під­приємства природ. монополій (паливно-енергет. комплекс, транс­порт і звʼязок); водопо­стача­н­ня, соціально значимі товари масового спожива­н­ня (хлібобулочні вироби, цукор); специфічні товари спожива­н­ня (винно-горілчані та тютюнові вироби, продукція с. господарства). Роз­різняють два види Д. р. ц.: пряме й опосередковане. Методи прямого регулюва­н­ня цін включають: встановле­н­ня макс. і мін. рівнів або верх­ніх і нижніх меж цін, гранич. рівнів торг. і посередницько-збутових націнок, гранич. нормативів рентабельності; субсидува­н­ня цін, спрямоване на роз­виток окремих галузей і вироб-в; обовʼязк. декларува­н­ня зміни цін; за­провадже­н­ня гарантов. цін та ін. Нині регулюва­н­ня цін здійснюють пере­важно шляхом опосередк. впливу на процес їх формува­н­ня і реалізують, як правило, екон. методами — через податк., бюджетну, кредитну, валютну та митну політики. Спів­від­ноше­н­ня між прямими й опосередк. методами Д. р. ц. залежить від конкрет. умов роз­витку економіки на тому чи ін. етапі, рівня її фінансово-грош. стабілізації, роз­виненості ринк. інфра­структури, інтенсивності інфляц. процесів, частки держ. сектору, ступеня монополізації і конкуренції, залежності від імпорту тощо. Д. р. ц. в Україні регламентоване низкою законів і нормативно-правових актів. У регулюван­ні та контролі за цінами беруть участь центр. і місц. органи упр., мін-ва, громад. організації.

Д. р. ц. здійснюють у більшості країн із роз­виненою ринк. економікою в межах законодавства, що регламентує випадки втруча­н­ня у ціно­утворе­н­ня, а також його форми, методи та строки. Закони про ціни й ціно­утворе­н­ня протягом тривалого часу діють в Австрії, Іспанії, Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії та ін. країнах. Закони про регулюва­н­ня цін у пост­соціаліст. країнах є важливою складовою антиінфляц. регулюва­н­ня економіки, особливо в умовах пере­хід. періоду. Нині Д. р. ц. у цих країнах здійснюють пере­важно шляхом непрямого впливу на процес формува­н­ня цін і реалізують, як правило, екон. методами через фінансово-бюджетну, податк., кредитну, валютну і митну політики. В окремих випадках держава встановлює прямий (адм.) контроль за цінами. Питома вага регульов. цін у різних країнах коливається у межах 5–20 %. Серед методів прямого регулюва­н­ня цін, які без­посередньо обмежують рівень цін або прибутку, — блокува­н­ня (заморожува­н­ня) цін; встановле­н­ня твердофіксов. цін; макс. і мін. цін або їх верх­ньої і нижньої межі; норм прибутку; ціни на базовий вид продукції чи послуг; регулюва­н­ня на основі операц. витрат і стимулююче регулюва­н­ня.

Завантажити статтю