ДЕРЖА́ВНЕ УПРАВЛІ́­Н­НЯ — виконавчо-роз­порядча діяльність державних органів. Полягає в організуючому впливі на сусп. від­носини в екон., соц.-культур. і адм.-політ. галузях шляхом за­стосува­н­ня держ.-влад. повноважень. Д. у., якому властиві всі осн. ознаки виконавчої влади, спрямоване на викона­н­ня законів та ін. правових актів; повʼязане з викори­ста­н­ням методів нормотворе­н­ня й роз­порядливості; має підзакон. характер; перед­бачає можливість судового захисту громадянами своїх прав і свобод у разі їх поруше­н­ня органами та посадовими особами виконав. влади. Однак, оскільки його за­стосовують і за межами функціонува­н­ня виконав. влади — у внутр.-організац. діяльності органів ін. гілок держ. влади, на рівні держ. під­приємств, установ та організацій, термін «Д. у.» змістовно дещо ширший за поня­т­тя «викона­вча влада». Система Д. у.: субʼєкти упр., пере­важно органи виконав. влади; обʼєкти упр. — сфери та галузі сусп. життя, на які спрямований організуючий вплив держави; власне процес управлін. впливу — управлін. діяльність як вид сусп. від­носин, де реалізовані різноманітні звʼязки та взаємодії між субʼєктами й обʼєктами управлі­н­ня. Під поширеним терміном «адм. система» найчастіше ро­зуміють по­єд­на­н­ня двох за­знач. елементів — субʼєктів упр. та управлін. діяльності. Домінуючим у правовому регулюван­ні Д. у. є адміністративне право, що закріплює організацію, повноваже­н­ня і порядок діяльності органів виконав. влади, механізм функціонува­н­ня державної служби, форми взаємовід­носин цих органів з громадянами та ін. субʼєктами адм. права, засоби забезпече­н­ня закон­ності у Д. у. тощо.