Державний борг

ДЕРЖА́ВНИЙ БОРГ — фінансові зобовʼяза­н­ня сектору загального державного управлі­н­ня, що під­лягають погашен­ню й обслуговуван­ню у встановлені терміни. Д. б. має фіскал. (залуче­н­ня державою необхід. коштів на фінансува­н­ня дефіциту бюджету), регулювал. (купівля-продаж держ. цін­них паперів центр. банком) та пере­розподіл. (здійсне­н­ня пере­розподілу капіталу між приват. і держ. секторами та сегментами фінанс. ринку) функції. Його осн. складовими є внутр. і зовн. заборгованість. Внутр. Д. б. — фінанс. зобовʼяза­н­ня сектору заг. держ. упр. щодо вітчизн. кредиторів, які під­лягають погашен­ню й обслуговуван­ню у ви­значені терміни, зовн. — перед іноз. кредиторами. Зовн. Д. б. виникає під час імпорту реал. ресурсів, які надають державі додатк. можливості щодо фінансува­н­ня пріоритет. напрямків без зменше­н­ня внутр. ресурсів, що використовуються на спожива­н­ня чи на­громадже­н­ня капіталу (втрати нац. ресурсів від­кладаються до терміну погаше­н­ня або обслуговува­н­ня боргу). Внутр. запозиче­н­ня зумовлює пере­розподіл ресурсів всередині країни (як правило, між держ. і приват. секторами) та призводить до витісне­н­ня приват. інвестицій. У статистиці Д. б. обліковують лише заборгованість сектору заг. держ. упр. у цілому (центр. уряду і місц. органів упр.), не враховуючи при цьому борги держ. під­приємств і органів грошово-кредит. регулюва­н­ня та поточну заборгованість за неоплаченими зобовʼяза­н­нями, що не є договірними з фіксов. терміном оплати. Величина Д. б. — сума, яку повин­ні виплатити органи держ. упр. при на­стан­ні строку погаше­н­ня (по номінал. вартості). У випадку оформле­н­ня Д. б. дис­конт. цін­ними паперами його сума включає вартість від­сотк. виплат, при оформлен­ні від­сотк. облігаціями — не включає. Величина боргу оцінюється, як правило, станом на остан. день місяця чи фінанс. року.

Станом на 1 січня 2007 (за даними Міністерства фінансів) Д. б. України становив 15 % ВВП (80,5 млрд грн), зокрема внутр. борг — 3,1 % ВВП, зовн. борг — 11,9 % ВВП. Номінал. показники Д. б. України, починаючи від 2000, сут­тєво не змінювалися (див. Табл. 1).

Упродовж 2000–03 він пере­бував на рівні 77– 77,5 млрд грн, 2004 сума боргу зросла до 85,4 млрд грн, 2005 знизилась до 78 млрд грн, 2006 під­вищилася до 80,5 млрд грн. Роз­мір Д. б. від­носно ВВП скоротився з 48,1 % у 1998 до 15 % у 2006 (динаміку скорочень протягом 2000–05 див. у Табл. 2).

Макроекон. факторами його нарощува­н­ня у 1993–99 були дефіцитність держ. бюджету, не­збалансованість торг. балансу, а також формува­н­ня стабілізац. фонду нац. валюти. Серед найважливіших мікроекон. чин­ників формува­н­ня надмір. борг. навантаже­н­ня у цей період — ослабле­н­ня фінансів під­приємств, масове невикона­н­ня контракт. зобовʼязань у під­приємниц. секторі та від­сутність чіткого роз­межува­н­ня між фінансами під­приємств і держави. До поч. 2000-х рр. досить часто практикувались пере­кладе­н­ня про­строченої заборгованості субʼєктів господарюва­н­ня за імпортовані енергоносії на держ. бюджет і викона­н­ня урядом гарант. зобовʼязань, на­даних під­приємствам України за між­держ. кредит. лініями. Зовн.-борг. позиція уряду України у 1999–2002 характеризувалася від­сутністю до­ступу до між­нар. ринків капіталу. З метою уникне­н­ня дефолту держава періодично проводила ре­структуризацію заборгованості, що давало змогу пере­носити виплати на пізніший термін. Виникне­н­ня ускладнень з обслуговува­н­ням Д. б. України зумовили: неефективне викори­ста­н­ня запозичених коштів (насамперед на фінансува­н­ня спожив. витрат під­приємств і уряду та погаше­н­ня їх боргів); некваліфіков. упр. Д. б. (надмірні обсяги запозичень, не­адекватні параметри позик у термінах від­сотк. ставок і строків запозиче­н­ня, не­вдалі ре­структуризації борг. зобовʼязань тощо); недосконала ін­ституц. структура, яка за­охочувала надмірне залуче­н­ня позичк. коштів; негатив. вплив зовн. факторів (зро­ста­н­ня від­сотк. ставок на світ. ринках, звуже­н­ня ринків збуту для товарів укр. екс­порту, масовий від­плив іноз. капіталу з нац. економіки). Покращен­ню ситуації з держ. заборгованістю у 2002–06 сприяли: динам. роз­виток нац. економіки та зро­ста­н­ня обсягів екс­порту, які роз­ширювали екон. потенціал для виплати накопичених боргів; зменше­н­ня деформацій грошово-кредит. системи України та під­вище­н­ня кредит. рейтингу держави, що знижували вартість залуче­н­ня нових позик; зведе­н­ня держ. бюджету України з помір. дефіцитом і фінансува­н­ня сут­тєвої його частини за рахунок надходжень від приватизації держ. майна, які зменшували потреби держави у залучен­ні позичк. коштів. При сут­тєвому покращен­ні борг. позиції уряду доволі актуал. залишились про­блеми домінува­н­ня ризикових форм запозичень та нарощува­н­ня Д. б. із викори­ста­н­ням непрямих методів. 2006 уряд надав держ. гарантії за позиками між­нар. фінанс. організацій, зобовʼяза­н­нями Держ. іпотеч. установи та кредитами Держ. служби автомоб. доріг України на заг. суму 4,8 млрд грн. У 2007, після кількаріч. пере­рви, заплановано від­новити практику на­да­н­ня держ. гарантій субʼєктам під­приємниц. діяльності за по­да­н­ням КМ України. Борг. позиція уряду залишається вразливою до валют. ризиків і ризиків рефінансува­н­ня боргу внаслідок на­да­н­ня пріоритету зовн. позикам при невжит­ті заходів щодо роз­витку внутр. ринку капіталів. Домінува­н­ня зовн. запозичень у структурі фінансува­н­ня дефіциту бюджету збільшує потенційні негативні наслідки девальвації обмін. курсу і раптового припине­н­ня надходже­н­ня іноз. капіталу. Орієнтація уряду на зовн. ринки позичк. капіталів стримує роз­виток внутр. ринку облігац. позик та обмежує можливості викори­ста­н­ня держ. цін­них паперів для регулюва­н­ня нац. грошово-кредит. системи. Крім того, в умовах активізації кредит. діяльності приват. субʼєктів інтенсивне залуче­н­ня зовн. позик державою є одним із чин­ників стрімкого нарощува­н­ня зовн. нац. боргу. Роз­міри Д. б. України, утримувані урядом на помір. рівні, у майбутньому можуть стрибкоподібно зрости при порушен­ні стабільності обмін. курсу, динаміка якого, у свою чергу, істот. чином залежить від роз­міру зовн. нац. боргу України. Таким чином, зовн. борг держави, з одного боку, є складовою нац. боргу і впливає на курсову позицію нац. валюти, з ін. — у випадку стрімкого зниже­н­ня курсу нац. валюти керованість зовн.-борг. ситуації може виявитися під за­грозою. Станом на поч. 2007 зовн. нац. борг України складав величину, еквіваленту 40 % ВВП, що є досить високим показником у між­нар. вимірі: на кін. 2003 середній рівень зовн. боргу для країн, що роз­виваються, та країн із пере­хід. економікою становив 38,6 %. Лише 2006 зовн. зобовʼяза­н­ня резидентів України зросли на 14,7 млрд дол. США Результати теор. та емпірич. дослідж. свідчать про те, що високий зовн. борг негативно впливає на темпи екон. зро­ста­н­ня під впливом вилуче­н­ня фінанс. ресурсів із сфер внутр. спожива­н­ня і на­громадже­н­ня капіталу, що пригнічує внутр. попит і виробництво та звужує джерела фінансува­н­ня держ. інвестицій; спричинює дестимулюва­н­ня приват. інвестицій (ризики дефолту і фінанс. де­стабілізації посилюють макро-екон. непевність, інвестори можуть за­знавати втрат від надмір. оподаткува­н­ня, монетизації бюджет. дефіциту й екс­про­пріації приват. власності); під­вище­н­ня реал. від­сотк. ставок (високий рівень боргу збільшує роз­мір ризикової премії, яку сплачують суверен­ні позичальники); зро­ста­н­ня вразливості до дії зовн. шоків, посиле­н­ня макроекон. непевності і під­вище­н­ня ймовірності дефолту.

Завантажити статтю