Державний сектор в економіці

ДЕРЖА́ВНИЙ СЕ́КТОР В ЕКОНО́МІЦІ — здійсне­н­ня без­посередньої господарської діяльності з метою виробництва су­спільних благ або вилуче­н­ня прибутку при управлін­ні державними під­приємствами і державним акціонерним капіталом. Осн. причина, що зумовлює необхідність присутності держави в економіці, — не­спроможність ринку в певних ситуаціях вирішувати зав­да­н­ня роз­витку економіки та її складових: інфра­структури, рекон­струкції деяких галузей реал. сектору економіки, забезпече­н­ня нац. економіки енергією та сировиною, фінансува­н­ня й організації у заг.-держ. мас­штабах н.-д., екс­периментал. і дослідно-кон­структор. робіт. Роз­вʼяза­н­ня цих зав­дань покладене на Д. с. в е.

У межах держ. сектору держава ви­ступає власником засобів виробництва і виконує всі функції, що від­повід­ають статусу власника: організовує від­творювал. процес, керує ним, на­ймаючи профес. менеджерів, здійснює при­власне­н­ня виробленого продукту та його викори­ста­н­ня в інтересах су­спільства. Так, в економіці Франції значне місце посідає держ. сектор. У її промисловості діють 446 держ. компаній, пере­важно у чорній та кольоровій металургії, хімії, машинобудуван­ні; в галузі транс­порту і звʼязку — 194, в енергетиці — 32, у фінанс. сфері — 280 компаній. Як правило, для них характерні знач. рівень концентрації виробництва та активна зовн.-торг. діяльність. Одним із гол. інструментів впливу на франц. економіку є бюджетне регулюва­н­ня, яке включає проведе­н­ня від­повід. податк. політики та виділе­н­ня коштів на реалізацію конкрет. цільових про­грам. Зокрема держава фінансує реалізацію великих н.-д., технол. та екон. про­грам, що забезпечують до­ступ Франції до пере­дових і пер­спектив. технологій. Все це зумовлює частку витрат бюджету центр. уряду на рівні 24 % до ВВП (2001). За даними Світ. банку, 2001 витрати держ. бюджету (у від­сотках до ВВП) становили: в Україні — 28,9 %, Великій Британії — 35,9 %, Польщі — 35,1 %, Румунії — 30,4 %, Білорусі — 29,6 %, РФ — 24,4 %, США — 19,5 % (частки зведених бюджетів у ВВП країн ще більші).

Окрім наведених вище функцій, у країнах з пере­хід. економікою держава здійснює широкомас­штабну приватизацію через спеціально створені структури (в Україні — Фонд держ. майна). Значну частину держ. сектору становлять обʼєкти інфра­структури (пере­важно нерентабельні), ін. частину — держ. під­приємства у сировин. та енергет. галузях, що потребують великих інвестицій при повіл. оберненості капіталу. Прибутковість держ. фірм, як правило, нижча, ніж приватних. 2005 в Україні рівень рентабельності операц. діяльності загалом по економіці становив 7,0 %: на під­приємствах приват. власності — 8,2 %, держ. і держ. корпоратив. — 3,4 %; рівень рентабельності всієї діяльності — від­повід­но 3,5, 4,1 та 1,1 %. Оскільки приватне під­приємництво в Україні ще не стало ефектив. власником, знач. учасником ринку залишається держава в особі держ. під­приємств і корпорацій. 2005 їх кількість становила 4605 — 1,3 % від заг. кількості під­приємств — субʼєктів під­приємниц. діяльності в Украї- ні. Проте на них було зайнято 19,9 % (1864,2 тис. осіб) середньоріч. кількості на­йманих працівників у країні та отриманий фінанс. результат від звич. діяльності до оподаткува­н­ня в сумі 5820,9 млн грн — 9,5 % заг. результату по економіці в цілому. Для під­приємств приват. власності фінанс. результат становив 56 385,9 млн грн — 91,9 %. Підпр-ва комунал. власності взагалі виявилися збитковими. Існува­н­ня в умовах ринк. господарства Д. с. в е., під­приємства якого у своїй діяльності керуються принципами, дещо від­мін­ними від принципів приват. фірм, дає змогу використовувати його для виріше­н­ня заг.-держ. екон. зав­дань, під­вище­н­ня рентабельності приват. сектору. Д. с. в е. також часто використовують як гол. по­стачальника дешевих послуг (транс­порту, звʼязку, електро­енергії, сировини та ін.), знижуючи у такий спосіб витрати у приват. секторі. Він і надалі має залишатися реально та ефективно діючим інструментом проведе­н­ня соц.-екон. стратегії. Управлі­н­ня Д. с. в е. не повин­но обмежуватися виріше­н­ням суто фінанс. зав­дань, а має сприяти досягнен­ню заг.-екон., наук.-тех., соц. й екол. цілей. Враховуючи значущість держ. сектору для стабілізації та під­несе­н­ня нац. економіки, необхідно скоригувати під­хід до механізму приватизації. Роз­державле­н­ня має свої межі, тому потрібно роз­рахувати такі роз­міри Д. с. в е., за яких саме держ. капітал забезпечить найвищу, з по­гляду функціонува­н­ня усієї нац. економіки, ефективність. Збереже­н­ня оптимал. роз­мірів держ. сектору дасть змогу Україні викори­стати його з метою структур. пере­будови з урахува­н­ням сучас. напрямів інформ.-комунікац. революції і на цій під­ставі сформувати рівноважну макроекон. модель роз­витку.

Літ.: Економіка України: стратегія і політика довго­строкового роз­витку. К., 2003; Роль держави в довго­строковому економічному зро­стан­ні. К.; Х., 2003; Діяльність під­приємств — субʼєктів під­приємницької діяльності. 2005: Статист. зб. Ч. 1. К., 2006.

С. І. Киреєв

Завантажити статтю