ДЕРЖА́ВНІ ВИДА́ТКИ — грошові витрати держави в особі її центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядува­н­ня, здійснювані для викона­н­ня закріплених за нею су­спільством функцій. Основними принципами організації Д. в. є плановість, цілеспрямованість, ефективність викори­ста­н­ня коштів, без­поворотність видатків. Їх здійснюють у формах: 

  • кошторисне фінансува­н­ня окремих бюджетних про­грам і установ; 
  • трансфертів населен­ню; 
  • субвенцій та субсидій фізичним і юридичним особам; 
  • між­бюджетних трансфертів. 

Загальні обсяги Д. в. залежать від закріплених за державою функцій та взятих нею перед су­спільством зобовʼязань. Залежно від ступеня державного втруча­н­ня в економіку, обсяги Д. в. у різних країнах становлять від 15 до 60 % ВВП. Протягом 20 столі­т­тя у роз­винених країнах від­бувалось зро­ста­н­ня обсягів Д. в. і змінювалася їхня структура: якщо у 19 століт­ті основна частка витрат спрямовувалась на державне управлі­н­ня й оборону, то на­прикінці 20 столі­т­тя — на соціальні трансферти та фінансува­н­ня соціальних послуг, частка яких пере­вищила третину Д. в. 

За функціональною класифікацією виділяють такі основні типи Д. в.: 

  • видатки на економічну діяльність і державні інвестиції; 
  • видатки на загальнодержавні функції, без­пеку та правопорядок (базові Д. в., що забезпечують діє­здатність держави — на державне управлі­н­ня, судову владу, прокуратуру, право­охорон­ні органи та службу без­пеки, фінансові і митні органи, між­народні від­носини, національну оборону); 
  • соціальні трансферти (соціальний захист і забезпече­н­ня населе­н­ня); 
  • видатки на фінансува­н­ня соціальних послуг (освіта й охорона здоровʼя); 
  • фінансові видатки (обслуговува­н­ня державного боргу). 

Існують науково об­ґрунтовані параметри сприятливих для економічного роз­витку обсягів Д. в.: державні інвестиції в основний капітал — 2–4 %, базові видатки — 7 %, видатки на фінансува­н­ня соціальних послуг — 13 % ВВП. Особливістю структури Д. в. за функціональною класифікацією в Україні є значна частка соціальних трансфертів, яка 2005 становила 20,4 % ВВП, що пере­вищує її рівень у більшості країн світу. Напр., у країнах Східної Європи цей показник 2004 становив 10–15 %, у ліберальних США, Великій Британії, Нідерландах — 12–13 %, у соціально-орієнтованих Німеч­чині, Данії, Швеції — 18–19 %. Нижчими, у порівнян­ні з роз­винутими країнами, залишаються Д. в. на фінансува­н­ня освіти та охорони здоровʼя (близько 8 % ВВП порівняно із 13 % у роз­винутих країнах).

За економічною класифікацією Д. в. поділяють на поточні видатки та видатки роз­витку. До поточних уналежнюють оплату праці державних службовців, державні закупівлі товарів і послуг, трансферти населен­ню (пенсії, стипендії, допомоги, інші виплати), поточні субсидії під­приємствам, а також органам влади нижчого рівня, виплату від­сотків за державним боргом та ін. Видатки роз­витку охоплюють видатки на фінансува­н­ня інвестиційної та ін­новаційної діяльності, капітальних вкладень виробничого і невиробничого при­значе­н­ня, зокрема видатки на будівництво та роз­виток діючих обʼєктів державної власності, інвестиційні субвенції органам влади нижчого рівня. Особливостями роз­поділу Д. в. за економічною класифікацією в Україні є:

  • від­носний обсяг поточних видатків, що пере­вищує рівень таких видатків у країнах з аналогічним рівнем роз­витку у Східній Європі;
  • недо­статні обсяги державних інвестицій в основний капітал (2 % ВВП станом на 2005), зумовлені надмірними обсягами поточних видатків (пенсійних платежів і заробітної плати) та субсидува­н­ням окремих галузей економіки (вугільна промисловість, сільське господарство), на що загалом йде 25 % ВВП;
  • не­значні обсяги інвестицій в освіту, медицину та інфра­структуру;
  • висока частка соціальних трансфертів у ВВП, яка зросла з 10 % ВВП у 2000 до 20 % ВВП у 2005 (серед них частка пенсійних платежів — 15,2 %). 

Структура Д. в. України потребує удосконале­н­ня на основі раціоналізації державних функцій, оптимізації системи оплати праці державних службовців, інвентаризації та припине­н­ня фінансува­н­ня неефективних державних і бюджетних про­грам, скороче­н­ня субсидій та сут­тєвого збільше­н­ня видатків на ринкову і соціальну інфра­структуру, освіту, науку.