Державні символи України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державні символи України

ДЕРЖА́ВНІ СИ́МВОЛИ УКРАЇ́НИ – встановлені Конституцією України особливі розпізнавальні знаки, що склались історично й уособлюють національний суверенітет і самобутність держави. У ст. 20 Конституції Д. с. У. визначені Держ. Прапор, Герб і Гімн. У деяких країнах є й ін. держ. символи – кольори, печатка, девіз, штандарт глави держави; у Японії до держ. символів належить імператор (як глава держави). Девіз – короткий вислів, у якому декларовані найвищі цінності держави, зокрема девіз ФРН – «Єдність, закон і свобода», Великої Британії – «Бог і право особи». У більшості випадків девіз держави розміщений на її гербі, однак він може бути зафіксований і безпосередньо у конституції. Напр., у ст. 2 Конституції Франції зазначені її девіз – «Свобода. Рівність. Братерство» та найважливіший постулат – «Правління народу, народом і для народу». На гербі колиш. СРСР і всіх союз. та автоном. респ. розміщувався девіз «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Для кожного народу держ. символи стають істор. святинями, оскільки уособлюють досвід нац. державотворення. Але за часів СРСР укр. народу централізовано була нав’язана рад. символіка, що не мала нічого спільного з нац. самобутністю українців. Держ. символи мають дві осн. ознаки: здатність знака чи звукового вираження лаконічно відображати істор. або політ. ідеї, що посідають відповідне місце у держ. ідеології, етнопсихології, системі заг.-люд. цінностей, та офіційність закріплення даних знаків у законодавстві країни. З-поміж гол. функцій держ. символіки виділяють представниц., політ., ідеол. (зокрема виховну) та соц., за допомогою яких розкриваються глибинна сутність і призначення держ. символіки, а також осн. шляхи їх впливу на сусп. та індивідуал. свідомість. Розрізняють нац. і держ. символіку. Хоча нац. символіка повніше відображає самобутність народу, через певні істор. обставини вона може набувати чи втрачати статус державної. Так, 1917–21 з відродженням укр. державності нац. символіка утвердилась як держ., а з втратою державності внаслідок поразки нац.-визв. змагань – перейшла у статус нац. (протягом 1920–30-х рр. вона була нац. символікою укр. визв. руху в Галичині, на Буковині та Закарпатті, а також, в ці ж та пізніші часи, ще й в емігрант. середовищі). Лише з відродженням незалежності України на поч. 1990-х рр. нац. символіка знову затв. законодавчо як Д. с. У. В федератив. державах свої символи можуть мати суб’єкти федерацій, в унітар. – адм.-територ. одиниці (в Україні – АР Крим); їх також мають окремі міста та муніципал. утворення, однак вони не виражають держ. суверенітет. Див. також Атрибутика, Символіка етнічна і національна.

Держ. герб – офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики. Тризуб як малий герб України в якості гол. елемента великого герба України затв. постановою ВР України від 19 лютого 1992 «Про Державний Герб України». Його зображення розміщене на печатках органів держ. влади та держ. упр., грош. знаках і знаках пошт. оплати, служб. посвідченнях, штампах, бланках держ. установ з обов’язк. дотриманням пропорцій зображення герба, регламентов. вказаною постановою. Див. також Герб.

Держ. гімн – урочиста пісня, офіційно визначена як символ держ. єдності. При виконанні держ. гімну належить вставати, демонструючи цим повагу до держави. Перший в історії гімн, який виконується й досі, прийнятий у Японії в 9 ст. Гімн незалеж. України затв. Указом Президії ВР України «Про Державний гімн України» від 15 січня 1992. В його основу покладені слова нац. гімну «Ще не вмерла Україна», написані у 60-х роках 19 ст. укр. поетом, етнографом і фольклористом П. Чубинським. Музику написав композитор і диригент М. Вербицький.

Держ. прапор – офіц. знак держави у вигляді полотнища встановлених розмірів одного або кількох кольорів, можливо, з якимось зображенням, що є символом держави. Держ. прапор обов’язково встановлюють на будинках держ. установ, його наявність необхідна під час публіч. присутності та виступів найвищих посадових осіб, він супроводжує перебування повноваж. представників держави в ін. країнах. 28 січня 1992 з ініціативи Президента Л. Кравчука сесія ВР України більшістю голосів прийняла Постанову «Про Державний прапор України». Ним став нац. прапор у вигляді прямокут. полотнища, що складається з двох рівних за шириною горизонтально розташ. смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого. Держ. прапор піднімають на будинках держ. установ, посольств, консульств, місій, митниць тощо. У дні нац. урочистостей посольства, місії, консульства вивішують держ. прапори своїх країн. Держ. прапор піднімають також при відкритті міжнар. конф., врученні міжнар. спорт. призів тощо. Також існують держ. комерц., військ.-мор. та ін. прапори. У дні нац. свят держ. прапори вивішують на будинках центр. і місц. держ. закладів, підпр-в, громад. орг-цій, посольств, місій та торг. представництв України за кордоном, а також на залізнич. станціях, водних пристанях, вокзалах, суднах військ. і торг. флотів, житл. будинках (під час траур. днів – у приспущеному вигляді з чорною стрічкою зверху).

Д. с. У. захищені законом, їх вшанування є конституц. обов’язком громадян України. Неповага до Д. с. У. у вигляді публіч. наруги над ними передбачає кримінал. відповідальність. Існує кілька допоміж. істор. дисциплін, що вивчають і регламентують використання держ. символів, гол. серед яких – вексилологія, геральдика, емблематика, сфрагістика, фалеристика.

Літ.: Битинський М. Державні інсигнії України: Герб, печать, прапор, гімн. Б. м., 1949; Січинський В. Український тризуб і прапор. Вінніпеґ, 1953; Кущинський А. Державний герб християнської України: До 1000-ліття Хрещення Руси-України. Чікаґо, 1983.

В. П. Капелюшний

Стаття оновлена: 2007