Державні соціальні стандарти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Державні соціальні стандарти

ДЕРЖА́ВНІ СОЦІА́ЛЬНІ СТАНДА́РТИ – мінімальний рівень гарантій для громадян країни у всіх соціально значимих сферах. Д. с. с. є своєрід. нижньою межею обсягу і якості послуг населенню. Перша група соц. стандартів для європ. країн розроблена 1961 під назвою Європ. соц. хартія. Стандартизація соц. прав передбачає: право на працю, профес. підготовку, справедливі умови праці, свободу профес. об’єднань, укладення колектив. договору; право працівників на інформацію, участь в упр. підпр-вом; права дітей і підлітків, працюючих жінок, матері та сім’ї, інвалідів і осіб похилого віку; права на захист працівників-мігрантів та їхніх сімей; право на безкоштовну мед. допомогу і соц. забезпечення.

Значна частина стандартиза-ції соц. прав відображена у чинних законах України. Д. с. с. в Україні встановлені з метою визначення механізму реалізації соц. прав і держ. соц. гарантій громадян, передбачених Конституцією України; пріоритетів держ. соц. політики щодо забезпечення потреб людини у матеріал. благах і послугах та фінанс. ресурсах для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів потреби у коштах Держ. бюджету України, бюджету АР Крим і місц. бюджетів, фондів на соц. захист й утримання соц. сфери. Держ. мін. соц. стандарти застосовують для задоволення осн. потреб громадян у матеріал. благах і послугах; норматив. забезпечення формування та використання коштів держ. і місц. бюджетів, коштів держ. позабюджет. фондів на соц. потреби; забезпечення держ. підтримки розвитку соц. сфери та соц. захисту громадян; надання необхід. соц. допомоги малозабезпеченим тощо. Правові засади формування та застосування Д. с. с. регламентовані Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000), прийняття якого зумовлене необхідністю забезпечення визначених Конституцією України соц. прав і гарантій щодо достат. життєвого рівня для кожного громадянина, законодав. встановлення найважливіших держ. соц. стандартів і нормативів, диференційованих за соц.-демогр. ознаками, наук. обґрунтування норм споживання, гласності й громад. контролю при їх визначенні та застосуванні. Д. с. с. і нормативи розроблені у галузях: доходи насел., соц. обслуговування, житлово-комунал. обслуговування, транспортне обслуговування та зв’язок, охорона здоров’я, забезпечення навч. закладами, обслуговування закладами культури, фіз. культури та спорту, побут. обслуговування, торгівля і громад. харчування, соц. робота з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей. Базовим Д. с. с. у галузі доходів насел. є прожитк. мінімум. На його основі визначають розміри мін. зарплати та мін. пенсії за віком, неоподатков. мінімум доходів громадян, розміри держ. соц. допомоги, виплат за заг.-обов’язк. Д. с. с., розміри ін. видів соц. виплат. Прожитк. мінімум застосовують також для заг. оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соц. політики та розроблення держ. соц. програм. Держ. соц. нормативи у галузі соц. обслуговування встановлюють для визначення переліку соц. послуг, що можуть бути надані громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, сиротам, дітям, позбавленим батьків. піклування, безпритульним, самотнім, ін. соціально незахищеним громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах. Держ. соц. нормативи у галузі житлово-комунал. обслуговування повинні забезпечити: єдиний підхід до визначення норм споживання житлово-комунал. послуг окремих категорій громадян і соц. захист громадян, які потребують підтримки держави; граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунал. послуг, щодо яких держава надає пільги. Д. с. с. у галузі транспорт. обслуговування та зв’язку спрямовані на забезпечення гарантов. і якіс. послугами, які надають суб’єкти підприємництва, що мають ліцензію (дозвіл) на право надання цих послуг відповідно до чинного законодавства при обслуговуванні насел. на умовах заг. і пільг. користування ними. Держ. соц. нормативи у галузі охорони здоров’я визначають обсяг гарантов. рівня безплат. мед. допомоги, наданої всім громадянам у держ. і комунал. закладах охорони здоров’я. Вони спрямовані на забезпечення якіс. і ефектив. мед. допомогою насел. України, доступності та рівноправності при її отриманні; визначають обсяги і види профілакт., діагност., лікув. заходів при наданні мед. допомоги дітям і дорослому насел.; критерії якості результату лікування. Д. с. с. у галузі забезпечення навч. закладами зорієнтовані на пріоритети держ. політики в освіті, серед яких – особистісна орієнтація освіти; розвиток системи неперерв. освіти та освіти впродовж життя; створення рівних можливостей для здобуття якіс. освіти; доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освіт. послуг, наданих державою; створення умов для ефектив. профес. діяльності, підтримки працездатності та збереження здоров’я пед., наук.- пед. працівників, підвищення їх соц. статусу. Держ. соц. нормативи у галузі обслуговування закладами культури – встановлені законами й ін. нормативно-правовими актами норми та нормативи, що визначають мінімально достатню кількість закладів для забезпечення потреб людини у культур. послугах. Д. с. с. і нормативи у галузі обслуговування закладами фіз. культури та спорту як мін. показники необхід. матеріал.-тех., фінанс., кадрового та ін. забезпечення визначені державою для задоволення прав громадян України на безплатні та платні фізкультурно-оздоровчі послуги; послуги щодо занять спортом незалежно від походження, соц. і майнового стану, статі, освіти, роду й характеру занять, місця проживання та ін. можливих обставин, а також дітям різних вікових груп і різних здібностей, зокрема дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьків. піклування, постраждалим внаслідок Чорнобил. катастрофи, з багатодіт. і малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам.

Важливою умовою входження України до світ. ринку і європ. торг. простору є відповідність вітчизн. соц. стандартів міжнар., що нині є проблемним, враховуючи сучас. стан соц.-екон. розвитку країни та фінанс. спроможність бюджету. Оскільки значну частину взятих на себе соц. зобов’язань держава виконати не може, необхідно розробити дієвий механізм гармонізації соц. зобов’язань з реал. фінанс. можливостями. Значну роль у вирішенні цієї проблеми відіграють Міжнар. орг-ція праці, ООН, Світ. банк, які розробляють норми та рекомендації з урахуванням нац. особливостей кожної конкрет. країни. Досягнення європ. стандартів у соц. сфері має пріоритетне екон. значення, оскільки від цього залежить можливість включення у європ. ринок праці, формування середнього класу та підвищення конкурентоспроможності України. Осн. джерелом доходів насел. України є зарплата. Незважаючи на проголошені та законодавчо встановлені нормативи, розмір мін. зарплати тільки наближається до прожитк. мінімуму, а середня зарплата лише вдвічі його перевищує, тоді як згідно зі стандартами ЄС, середня зарплата має бути вищою за прожитк. мінімум прибл. у 3 рази. Статистичні дані свідчать, що рівень мін. зарплати у різних країнах ЄС складає 30–50 % середньої зарплатні у пром-сті до оподаткування. Низька зарплата не виконує ролі стимулюючого чинника розвитку вироб-ва і НТП, не забезпечує нормал. відтворення робочої сили та не створює достатньої податк. бази для фінансування соц. сфери. Реформування системи оплати праці, встановлення її на достатньо високому рівні дозволить вирішити проблему розшарування сусп-ва, що оцінюється співвідношенням доходів багатих і найбідніших верств населення. У країнах ЄС цей показник становить 5–7 до 1, в Україні – 30 до 1. Гол. мета розроблення Д. с. с., при якому потрібно враховувати стандартизацію соц. прав і соц. стандарти рівня життя, – забезпечити стабільність і мінімізувати соц. ризик у країні, що, у свою чергу, дає змогу знизити соц. напругу.

Літ.: Соціальна складова економічних трансформацій // Економіка та держава. 2003. № 1; Семгіна Т. Традиційні моделі соціальної політики в умовах глобалізації // Людина і політика. 2004. № 1; Латік В. В. Актуальні проблеми застосування державних соціальних стандартів та гарантій в Україні // Демографія та соц. економіка. 2004. № 1–2.

В. В. Близнюк

Стаття оновлена: 2007