Дерново-підзолисті ґрунти - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дерново-підзолисті ґрунти

ДЕРНО́ВО-ПІДЗО́ЛИСТІ ҐРУНТИ́ – фоновий зональний тип ґрунтів Полісся, що характеризується різкою диференціацією профілю на гумусово-елювіальний, елювіальний та ілювіальний горизонти внаслідок розвитку в них дернового і підзолистого ґрунтоутворювальних процесів. Пл. 1384 тис. га (4,3 % площі ріллі). Сформувалися на водольодовикових, моренних, лесових та алювіал. породах переважно супіщано-суглинк. гранулометрич. складу, рідше – зв’язно-піщаного на двочлен. породах за умов спорадично-застійно-промивного та застійно-непромивного водних режимів на моренно-зандрових і алювіал. рівнинах, терасах, моренних горбах і пасмах у місцях з найсприятливішими умовами для ліс. рослинності як за трофіч., так і водним режимами, що зумовило мін. кількість трав’янистої рослинності в біоценозах як гол. джерела для формування гумусу. У зв’язно-піщаних ґрунтах кількість гумусу коливається від 0,3–0,4 до 0,7–0,8 %, а в легкосуглинк. – від 1,1–1,5 до 2–2,6 %. Генет. тип ґрунтоутворювал. порід не впливає на акумуляцію гумусу в цих ґрунтах. Його кількість визначають вмістом фіз. глини в них та інтенсивністю зволоження, яку розподіляють на 3 ступ. і діагностують за критерієм коефіцієнта віднос. щодо 10 % фіз. глини акумуляції гумусу: автоморфні (0,55–0,68), глеюваті (0,69–0,82), глейові (0,83–0,95). Дерново-підзолистий тип ґрунтоутворення кількісно діагностують критерієм коефіцієнта профіл. накопичення гумусу – 0,02–0,04. Розподіл профілю на генет. горизонти стає чіткішим з поважчанням гранулометрич. складу та збільшенням ступ. оглеєння, що проявляється у вираженості морфології і потужності елювіал. горизонту. Фіз.-хім. властивості залежать від гранулометрич. складу і деякою мірою від ступ. зволоження. Генет. тип порід не впливає на їхні параметри. Ємність обмінно-вбирних катіонів низька і зростає зі зміною гранулометрич. складу від 4–6 у зв’язно-піщаних до 8–9 мг/екв на 100 г ґрунту у легкосуглинкових. Реакція ґрунт. розчину слабокисла (рН сольовий 5–5,8). Ці показники близькі до оптимал. для більшості культур, які вирощують у зоні. Проте трапляються ґрунти, особливо на моренах, з показниками рН сольового нижчими 5-ти. У зв’язку з малою кількістю кальцію у складі увібраного комплексу Д.-п. ґ. потребують внесення невеликих доз кальційвмісних сполук як елемента живлення для кальційфільних культур. Хім. склад цих ґрунтів тісно пов’язаний з гранулометрією, а також особливостями ґрунтоутворювал. порід. При поважчанні гранулометрич. складу в ґрунтах зменшується вміст кременю і збільшується кількість окисів заліза й алюмінію, кальцію, магнію, калію і фосфору. На водно-фіз. властивості практично не впливає ступ. гідроморфності, вони визначаються гранулометрією. Незначна кількість мулу і фіз. глини визначає невелику вологоємність, яка збільшується при наявності в профілі суглинк. шарів. Через вологоємність (вологозапаси) та трофіч. режим спостерігається корелятив. зв’язок між урожаєм зерн. культур і вмістом фіз. глини в профілі. Агропотенціал с.-г. культур зростає від легкосупіщаних (11–15 % ф. г.) до легкосуглинк. (21–25 % ф. г.): пшениця озима – від 16–20 до 24–29 ц/га за природ. родючості і від 24–29 до 37–40 ц/га за ефективної, озиме жито – відповідно від 22–24 до 27–29 ц/га і від 27–29 до 38–41 ц/га, ячмінь – від 14–16 до 18–20 ц/га і від 30–32 до 32–34 ц/га тощо. Підвищення родючості Д.-п. ґ. і забезпечення сталої продуктивності агроекосистеми необхідно здійснювати у відповідних спеціалізації землеробства сівозмінах при довготривалому їх дотриманні за ротаціями з поєднанням систем обробітку, удобрення, фітомеліорацій та застосування осушувал. меліорації на глеєвих видах. Використовують переважно у ліс. і с. госп-вах.

Літ.: Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1–2. К., 1988; Соловей В. Б., Величко В. А. Зональні особливості ґрунтового покриву Полісся та проблеми генезису і діагностики його компонентів // ВАН. 1997. № 2; Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Нові підходи до класифікації ґрунтів Полісся // Там само. 1998. № 5; Полупан М. І., Соловей В. Б., Полупан В. І., Величко В. А. Природна і ефективна родючість ґрунтів України за агропотенціалом пшениці озимої // Там само. 2002. № 7; Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Класифікація ґрунтів України. К., 2005.

M. I. Полупан

Стаття оновлена: 2007