Деррида Жак

ДЕР­РИДА́ Жак (Derrida Jacques; 15. 07. 1930, м. Ель-Біар, нині Саудів. Аравія — 09. 10. 2004, Париж) — французький філософ, літературо­знавець і культуролог. Закін. Вищу нормал. школу (Париж, 1952). Викладав у ній, Сорбон­ні. 1968–74 — викладач Університету Дж. Гопкінса; від 1974 — викладач Єльс., згодом Каліфорній. університетів (США). 1983–2004 — директор студій у Школі вищих студій із соц. наук (Париж). Засн. Групи дослідж. у галузі філос. освіти. Один з ініціаторів створе­н­ня та дир. (1982–84) Між­нар. філос. коледжу (Париж). Започаткував напрям декон­структивізму. Тлумаче­н­ня Д. праць Е. Гус­серля по­значене темат. і філос. новизною: осмислював про­блеми мови у контекс­ті істор. процесу. На поч. 1960-х рр. ви­вчав філософію М. Гайдеґ­ґера, Е. Левінаса. У влас. дослідж. «Lʼécriture et la différence» («Письмо та від­мін­ність»), «De la grammatologie» («Граматологія»; обидві — 1967), «La Voix et le phenomene» («Голос і феномен», 1983) Д. за­пропонував три осн. ви­значе­н­ня поня­т­тя «декон­струкція»: перше стосується критики платонізму, побудованого на ієрархії опозицій — сутності й видимості, душі та тіла, голосу і письма, добра й зла; друге — політ. тематики, зокрема спів­від­ноше­н­ня норм закону і справедливості (пр. «Force de loi» — «Сила закону», 1994); третє тлумаче­н­ня: «декон­струкція» — «неможливість, що пере­творюється на притаман­ну їй і єдину можливість» (есе «Et Cetera» — «Тощо», 2000). Усі за­значені праці опубл. у Парижі. Під­давав критиці класичну зх.-європ. філос. традицію. Подола­н­ня метафізики повʼязував з пошуком її істор. витоків шляхом аналіт. декон­струкції засадничих понять онтології (насамперед поня­т­тя «буття»). Тему мови Д. роз­глядав крізь призму прихильності до «чистоти франц. мови». «Чиста мова» — мова, терміни якої включають плюральність смислів і не можуть бути редуковані для якогось одного «правил.» значе­н­ня. Стверджував пере­вагу писемності над словом (логосом): у літературі, як і у музиці, арх-рі існують різні рівні смислів, які не обовʼязково є усві­домленим результатом зусиль автора. Окремі дослідж. Д. пере­кладено українською мовою, зокрема «Позиції» (К., 1994), «Привиди Маркса» (Х., 2000), «Письмо та від­мін­ність» (К., 2004).

Н. П. Поліщук

Завантажити статтю