Дескриптивна лінгвістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дескриптивна лінгвістика

ДЕСКРИПТИ́ВНА ЛІНГВІ́СТИКА (від лат. descriptivus – описовий) – американська школа структурної лінгвістики. Основи заклав Ф. Боас у пр. «Handbook of American Indian Languages» («Довідник з мов американських індіанців», Вашинґтон, 1911); остаточно її сформували у 1930–50-х рр. Л. Блумфілд, З. Гарріс, Б. Блок, Дж. Трейджер. Виникла у зв’язку з потребою науково описати полісинтет. мови амер. індіанців, не нав’язуючи їм схем, прийнятих для індоєвроп. мов. Осн. постулат Д. л.: мову слід розуміти й описувати з погляду її внутр. структури. При цьому мову визначають як текст достат. довжини; тобто мову і мовлення не розмежовують. Це наслідок того, що дескриптивісти переважно працювали з інформантами – носіями мови, аналізуючи їхні висловлювання шляхом постановки серії питань, сформульованих таким чином, щоб відповідь була лише «так» чи «ні», тобто щоб максималь- но обмежити суб’єктивізм і опору на значення. Представники Д. л. вважають, що значення не може бути критерієм встановлення й класифікації одиниць мови, оскільки воно базується на інтуїції і є суб’єктив. фактором. Таке ставлення до значення та його ролі в наук. описі було реакцією на зловживання значенням при встановленні грамат. категорій з боку молодограматиків (лінгвіст. школа в нім. мовознавстві остан. чверті 19 ст.). Для частини дескриптивістів відмова від значення стала самоціллю, що викликало критику їх у наук. літ-рі. Прагнучи макс. об’єктивності й точності наук. опису мови, дескриптивісти розробили низку ефектив. методик лінгвіст. аналізу з опорою на форми мов. одиниць та їх розподіл у мовленні, тексті: а) процедури польової лінгвістики, тобто праця з носіями досліджув. мови шляхом постановки системи питань, відповіді «так» чи «ні» на які забезпечували дослідника достатньою інформацією про грамат. статус та семантику одиниць мови; б) дистрибут. аналіз, що спирається на комбінаторику мов. одиниць у тексті, на їхнє оточення, що є підґрунтям для класифікацій одиниць і встановлення їхньої семантики; в) аналіз за безпосеред. складниками, який випливає з дистрибут. аналізу і розглядає мовну одиницю як єдність двох ліній. складників: слова – як твірної основи та словотвір. афікса, словосполучення – як ядер. і залеж. від нього слова, речення – як групу підмета і групу присудка; аналіз зв’язків між складниками розкриває закономірності будови одиниць вищого рівня з одиниць нижчого; г) трансформац. метод, який розкриває глибинну семантику одиниць мови залежно від того, які перетворення своєї форми вони допускають, напр.: словосполучення «виконання пісні» можна перетворити на «виконувати пісню», «захворювання печінки» – на «печінка хворіє», «відвідування вчителя» – на «відвідати вчителя» і «вчитель відвідує»; ґ) моделювання. Ці методи набули поширення у дослідж. одиниць усіх рівнів мови, зокрема для розмежування значень і в семант. класифікаціях. На основі цих методик здійснено перші спроби машин. перекладу й використання ЕОМ у мовознавстві. Розроблені амер. ученим Н. Хомським моделі мови широко використовують при побудові алгоритміч. мов. В україністиці методи Д. л. використовують для дослідж. фонем., морфем., і синтакс. рівнів мови, особливо при аналізі текстів на ЕОМ.

Літ.: Глисон Г. Введение в дескриптивную лингвистику. Москва, 1959; Блумфильд Л. Ряд постулатов для науки о языке // Звегинцев В. А. История языкознания ХІХ и ХХ века в очерках и извлечениях. Москва, 1960. Ч. 2; Перебийніс В. Дослідження системи фонем української мови структурними методами // Структур.-матем. дослідження укр. мови. К., 1965; Медведєв А. Системи фонем сучасної української мови // Статистичні та структурні лінгвістичні моделі. К., 1966; Методи структурного дослідження мов. К., 1968; Использование ЭВМ в лингвистических исследованиях. К., 1990.

В. І. Перебийніс

Стаття оновлена: 2007