Десталінізація

Визначення і загальна характеристика

ДЕСТАЛІНІЗА́ЦІЯ — процес ліквідації наслідків сталінізму в СРСР. Роз­почався після смерті Й. Сталіна: 27 березня 1953 опубл. указ Президії ВР СРСР про амністію увʼязнених на строк до 5-ти р.; 4 квітня 1953 оприлюднено ріше­н­ня про звільне­н­ня осіб, які проходили у «справі лікарів»; 10 квітня 1953 ЦК КПРС скасував ухвалені 9 листопада 1951 і 27 березня 1953 ріше­н­ня у «справі мінгрел. націоналіст. організації»; у вересні 1953 ви­дано указ Президії ВР СРСР про на­да­н­ня Верхов. суду права пере­глядати (за протестами ген. прокурора) ріше­н­ня колегій ОГПУ, «трі­йок» НКВС та особл. наради при НКВС–МВС СРСР. Тоді ж скасовано військ. трибунали й особл. нараду МВС, від­мінено по­станову ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 «Про порядок веде­н­ня справ про під­готовку або здійсне­н­ня терористичних актів». 1954 організовані центр. і місц. комісії з пере­гляду справ осіб, ре­прес. у «ленінгр. справі». 22 листопада 1955 Верхов. суд СРСР пере­глянув висновок ген. прокурора по «справі Євр. антифашист. комітету», скасував вироки й ухвалив ріше­н­ня про її припине­н­ня. На поч. 1955 сформована спец. група військ. прокурорів і слідчих для пере­гляду справи про «антирад. троцькіст. військ. організацію» (М. Тухачевський та ін.), яку офіційно припинено 31 січня 1957; у грудні 1955 — комісія для ви­вче­н­ня матеріалів про масові ре­пресії чл. і канд. у чл. ЦК ВКП(б), обраних на 17-му зʼ­їзді, та ін. громадян у 1935–40. У тому ж році РМ СРСР прийняла по­станову «Про трудовий стаж, праце­влаштува­н­ня та пенсійне обслуговува­н­ня громадян, необ­грунтовано залучених до карної від­повід­альності і згодом реабілітованих» та низку ін. юрид. актів, які не змінили антидемократ. природи комуніст. режиму, але зменшували найбільш брутальні прояви сталінізму. 26 червня 1956 ЦК КПРС і РМ СРСР ухвалили по­станову «Про усуне­н­ня наслідків брутальних порушень закон­ності стосовно колишніх військовополонених та членів їхніх родин». Загалом від квітня 1954 до квітня 1959 чисельність політвʼязнів скоротилась у 40,7 раза, а їхня частка у складі всіх увʼязнених — з 33-х до 1,2 %. За офіц. даними, на 1 квітня 1959 у таборах і колоніях МВС СРСР утримувалися 948 447 увʼязнених, з них 11 027 — за звинуваче­н­нями у контр­рев. злочинах. 1954–61 військ. колегія Верхов. суду СРСР реабілітувала 737 182 особи. 10 липня 1953 г. «Правда» на­друкувала інформ. пові­домле­н­ня про пленум ЦК КПРС, що від­бувся 2–7 липня 1953, на якому ухвалено вивести Л. Берію зі складу ЦК КПРС і виключити з партії, а також інформацію Президії ВР СРСР про зня­т­тя його з посад 1-го за­ступник голови РМ СРСР і міністра внутр. справ СРСР. У грудні 1953, на спец. засі­дан­ні Верхов. суду СРСР, колиш. кер. органів держ. без­пеки Л. Берію, В. Меркулова, В. Деканозова, Б. Кобулова, С. Гоглідзе, П. Мешика та Л. Влодзимирського за звинуваче­н­ням у масових ре­пресіях засудж. до роз­стрілу з конфіскацією майна та по­збавле­н­ням військ. нагород і звань. 14– 19 грудня 1954 від­бувся суд над колиш. кер. Міністерства держ. без­пеки СРСР. Центр. місце на процесі зайняла «ленінгр. справа», охарактеризована як один із найтяжчих злочинів і велика політ. провокація. Військ. колегія Верхов. суду СРСР засудила до смерт. кари колиш. міністра держ. без­пеки В. Абакумова та його за­ступника. Від­булися процеси над особами, без­посередньо вин­ними у фальсифікації слідчих матеріалів та ін. зло­вжива­н­нях. Таким чином, у 50-і рр. були пере­глянуті осн. політ. справи повоєн. часу, однак парт.-держ. керівництво на чолі з М. Хрущовим, з огляду на те, що можуть від­критися факти їхньої особистої участі в організації ре­пресій, не наважилось роз­почати пере­гляд справ 20–30-х рр., тому правда про сталінізм і злочин­ну роль особисто Й. Сталіна суворо обмежувалась, а політ. конкурентів М. Хрущова знищували фізично або усували від актив. політ. діяльності. Після 20-го зʼ­їзду КПРС (лютий 1956), на якому М. Хрущов виголосив закриту промову про злочини сталін. доби і «культ особи», та роз­грому групи Г. Маленкова, В. Молотова, Л. Кагановича, роз­почалась нова хвиля Д. Цю лінію під­тримав 22-й зʼїзд КПРС (жовтень 1961), на якому, зокрема, прийнято ріше­н­ня про винесе­н­ня саркофага з труною Й. Сталіна із мавзолею В. Леніна на Красній площі у Москві. Пере­йменовували насел. пункти, які носили його імʼя, демонтували памʼятники. Однак починаючи від 1962 (особливо після усуне­н­ня М. Хрущова від влади у жовтні 1964) процес Д. загальмувався. По­ступово почалося від­новле­н­ня образу Й. Сталіна як далеко­гляд. і авторитет. кер., який припустився окремих помилок. Лише під час горбачов. «пере­будови» здійснено нові спроби осмисле­н­ня сталінізму й продовжено ліквідацію його наслідків. 28 вересня 1987 створ. комісію політбюро ЦК КПРС для ви­вче­н­ня фактів і документів, повʼязаних з ре­пресіями у 30–40-х і на поч. 50-х рр. Від­повід. мін-вам і ві­домствам доручено від­новити роботу з пере­гляду справ осіб, ре­прес. у добу сталінізму. Загалом 1988–89 реабіліт. 844 740 осіб. До серпня 1991 в Україні працювала від­повід­на комісія політбюро ЦК КПУ. 17 квітня 1991 ВР УРСР ухвалила Закон «Про реабілітацію жертв політичних ре­пресій на Україні», в якому за­значалось, що реабілітація повин­на охоплювати період від 1917 до моменту набу­т­тя чин­ності цього закону і поширюватися на осіб, необ­ґрунтовано засудж. судами УРСР або ре­прес. на території України ін. держ. органами, включно із по­збавле­н­ням життя або волі, пере­селе­н­ням у примус. порядку, висла­н­ням і засла­н­ням за межі УРСР, по­збавле­н­ням громадянства, примус. поміще­н­ням до лікувал. закладів, по­збавле­н­ням чи обмеже­н­ням ін. громадян. прав і свобод з політ., соц., клас., нац. й реліг. мотивів. Від 1953 в Україні реабіліт. бл. 600 тис. осіб.

Літ.: Суровая драма народа: Ученые и публицисты о природе сталинизма. Москва, 1989; Осмыслить культ Сталина. Москва, 1989; Даниленко В. та ін. Сталінізм на Україні. 20–30-ті роки. К.; Едмонтон, 1991; Аксютин Ю. В., Волобуев О. В. ХХ съезд КПСС: новации и догмы. Москва, 1991; Опенкин Л. А. От­тепель: как это было (1953–1955). Москва, 1991; Политические процес­сы 30–50-х годов. Москва, 1991; Шаповал Ю. Україна 20–50-х років: сторінки ненаписаної історії. К., 1993; Початок де­сталінізації в Україні (До 40-річчя закритої доповіді М. Хрущова на ХХ зʼ­їзді КПРС): Матеріали «круглого столу» в Ін­ституті історії України НАНУ. К., 1997.

Ю. І. Шаповал

Завантажити статтю