Деструкція
ДЕСТРУ́КЦІЯ (від лат. destructio — руйнування) — процес порушення чи руйнування структури чого-небудь. Д. відбувається під дією фіз., хім. або біол. факторів. Види Д.: термічна (під дією високої т-ри), термоокислювальна (вплив тепла й кисню), фотодеструкція (вплив світла), радіаційна (випромінювання), механічна (дія мех. напруг) тощо. При Д. одночасно можуть діяти кілька факторів, зокрема Д. полімерів (руйнування полімер. ланцюгів, макромолекул високомолекуляр. сполук, у результаті чого зменшується молекулярна маса полімера та його будова) відбувається під дією термоокислювал. і мех. впливів. Більшість полімерів руйнуються при т-рі 200–300 оС; однак відомі термостійкі полімери, для яких Д. відбувається при вищій т-рі (політетрафторетилен, поліаміди та ін.). Д. значно прискорюється під дією молекуляр. кисню, оскільки розвивається ланцюг. процес окислювання. У результаті Д. полімери часто стають непридатними для практ. використання. Поступову Д. в умовах нормал. експлуатації називають старінням. З метою зниження швидкості Д. полімерів у їх структуру вводять спец. стабілізатори (антиоксиданти). Фотодеструкція особливо виражена для світла з короткою довжиною хвилі. Для захисту полімерів від цього виду Д. використовують світлостабілізатори. Для відновлювання й захисту полімер. виробів (напр., соняч. батарей і антен косміч. апаратів) від дії актив. соняч. випромінювання та мех. дії мікрочасток використовують напилення плівок подібних або стійкіших матеріалів, зокрема металевих. Д. має також позитивні якості. Д. застосовують у промисловості, зокрема при деструктив. гідрогенізації вугілля, регенерації каучуку, переробці полімер. відходів, під час виробництва глюкози з целюлози й крохмалю, амінокислот з білків.
Рекомендована література
- Носолюк В. М. Діелектричні релаксаційні процеси в твердих полімерах. К., 1977;
- Брык М. Т. Деструкция наполненных полимеров. Москва, 1989;
- Гуль В. Е., Кулезнев В. Н. Структура и механические свойства полимеров. Москва, 1994.
Завантажити статтю
