Деструкція

ДЕСТРУ́КЦІЯ (від лат. destructio — руйнува­н­ня) — процес поруше­н­ня чи руйнува­н­ня структури чого-небудь. Д. від­бувається під дією фіз., хім. або біол. факторів. Види Д.: термічна (під дією високої т-ри), термо­окислювальна (вплив тепла й кисню), фотоде­струкція (вплив світла), радіаційна (ви­промінюва­н­ня), механічна (дія мех. напруг) тощо. При Д. одночасно можуть діяти кілька факторів, зокрема Д. полімерів (руйнува­н­ня полімер. ланцюгів, макромолекул високомолекуляр. сполук, у результаті чого зменшується молекулярна маса полімера та його будова) від­бувається під дією термо­окислювал. і мех. впливів. Більшість полімерів руйнуються при т-рі 200–300 оС; однак ві­домі термо­стійкі полімери, для яких Д. від­бувається при вищій т-рі (політетрафторетилен, поліаміди та ін.). Д. значно при­скорюється під дією молекуляр. кисню, оскільки роз­вивається ланцюг. процес окислюва­н­ня. У результаті Д. полімери часто стають не­придатними для практ. викори­ста­н­ня. По­ступову Д. в умовах нормал. екс­плуатації називають старі­н­ням. З метою зниже­н­ня швидкості Д. полімерів у їх структуру вводять спец. стабілізатори (антиокси­данти). Фотоде­струкція особливо виражена для світла з короткою довжиною хвилі. Для захисту полімерів від цього виду Д. використовують світло­стабілізатори. Для від­новлюва­н­ня й захисту полімер. виробів (напр., соняч. батарей і антен косміч. апаратів) від дії актив. соняч. ви­промінюва­н­ня та мех. дії мікрочасток використовують напиле­н­ня плівок подібних або стійкіших матеріалів, зокрема металевих. Д. має також позитивні якості. Д. за­стосовують у промисловості, зокрема при де­структив. гідрогенізації вугі­л­ля, регенерації каучуку, пере­робці полімер. від­ходів, під час виробництва глюкози з целюлози й крохмалю, амінокислот з білків.

Завантажити статтю