Десятинна церква у Києві - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Десятинна церква у Києві

ДЕСЯТИ́ННА ЦЕ́РКВА у Києві Збудував князь Володимир Великий 986–996 на честь Успіння Богородиці і пожертвував на її утримання десяту частину княжих доходів. Зведена на місці загибелі перших християн-мучеників Федора і його сина Іоана, яких кияни-язичники принесли в жертву. Це був хрестовокупол. шестистовпний муров. храм (розміри 32 × 42 м), прикраш. мозаїками, фресками, різьбленням, виконаними грец. художниками. План і врятовані деталі – саркофаги, мозаїчна підлога, капітелі колон, фрагменти фресок і мозаїк та ін. – свідчать про вплив мист-ва Херсонеса і візант. стилю ранньої доби. Припускають, що Д. ц. мала 13 куполів. Ікони князь Володимир замовляв з Константинополя. Церк. інтер’єр взято з Корсунської церкви (нині у межах Севастополя), зокрема ікону Миколи Чудотворця, книги, посуд, одяг. Ікону Божої Матері, врятовану при пограбуванні татарами, вважали найдорожчою святинею. Освячення храму здійснив другий Київський митрополит Леонтій 11 травня (відтоді – це перше щорічне церк. свято Київ. Русі). Церква була трьохпрестольна: гол. престол – на честь Богородиці, 2-й – св. Миколи Чудотворця, 3-й – св. Климента. Зберігалися останки першого Київського митрополита Михаїла, голова св. папи Климента і мощі його учня Фіви. Князь Володимир мав на меті зробити Д. ц. Великокняжою усипальницею свого роду: насамперед 1007 з Вишгорода переніс останки княгині Ольги, 1011 тут поховано дружину Володимира, візант. царівну Анну, а 1015 – самого князя Володимира. 1044 до церкви перенесено і поховано останки князів Ярополка та Олега Святославичів, 1078 поховано Ізяслава Ярославича, 1093 – Ростислава Мстиславича (онука Ізяслава). Неодноразово Д. ц. була ушкоджена під час пожеж, князів. міжусобиць, нападів ворогів на місто. 1240 зруйнована під час облоги Києва військом монгол. хана Батия. Імовірно, що на місці руїн пізніше побудували дерев’яну церкву. 1636 за наказом митрополита Петра Могили здійснено розкопки й дослідж. руїн і згодом зведено Малу Десятинну церкву (освяч. 1654 митрополитом Сильвестром Косівим), у якій зберігався давній образ св. Миколи Чудотворця. 1758 церква реставрована на кошти монахині Нектарії (в миру – княжна Наталія Долгорука). 1824–26 дослідж. фундаменту здійснив митрополит Євгеній Болховітінов з археологом-аматором К. Лохвицьким, після чого постало питання про відновлення храму у первіс. вигляді. 1828–42 з дозволу уряду, зламавши решітки мурів разом із фрагментами фресок, мозаїк, кахель, побудували церкву (проект петербур. арх. В. Стасова), яка, однак, не мала нічого спільного з первісною, у ній залишили тільки ікони св. Миколи Чудотворця та Божої Матері. Акад. М. Погодін назвав нову церкву «несчастным недоразумением». 11 липня 1888 у Д. ц. відправлено богослужіння до 900-ліття хрещення Русі. 1908–14 за постановою С.-Петербур. археол. комісії здійснено розкопки під кер-вом Д. Мілєєва. 1929 Д. ц. закрили, а 1936 розібрали як об’єкт, що не має істор. цінності. 1938–39 експедиція Ін-ту археології АН СРСР під кер-вом М. Каргера повністю відкрила і вивчила залишки всіх частин Д. ц., зокрема виявлено фрагменти мозаїч. підлоги, фрескового і мозаїч. оздоблення храму, кам’яні домовини (знахідки зберігаються у Нац. заповіднику «Софія Київська»). Після 2-ї світ. війни фундаменти церкви законсервували. 2004 на Поміс. соборі УПЦ КП створ. фонд на відбудову Д. ц., однак, зважаючи на суперечності, що виникли з цього приводу між духовенством і науковцями, жоден проект відновлення храму не затверджено.

Літ.: Краткое историческое описание Первопрестольной Соборной Десятинной церкви в Киеве. С.-Петербург, 1829; Закревский Н. Описание Киева. Т. 1. Москва, 1868; Описание Десятинной церкви в Киеве. К., 1872; Слюсарев Д. Церкви и монастыри, построенные в Киеве князьями, начиная с сыновей Ярослава до прекращения киевского Великокняжения. К., 1892; Сементовский Н. М. Киев, его святыни, древности, достопамятности и сведения, необходимые для его почитателей и путешественников. К., 1964; Церква Богородиці Десятинна в Києві. К., 1996.

В. Є. Завалій

Стаття оновлена: 2007