Діапіризм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Діапіризм

ДІАПІРИ́ЗМ (від грец. διαπείρω – протикаю, пронизую) – процес видавлювання пластичних осадових гірських порід (солей, гіпсу, глин) у товщі твердіших порід, які лежать над ними. Об’єднує всі форми ін’єктив. дислокацій, які доповнюють й ускладнюють собою плікативні та диз’юнктивні дислокації. Відбувається від діяння напруги, що розвивається у земній корі. Внаслідок Д. утворюються діапір. структури, або діапіри, – склепінноподібні складки з ядром протикання інтенсивно деформованих магмат., гідротермал., соляних, глинистих порід, рідинно-газових і мінерал. сумішей (грязьові вулкани та субвулкани). За допомогою геол. і геофіз. методів діапіри нині досліджують від їх планетар. (мантійні діапіри) до регіонал., зонал. і локальних форм, які мають різну глибину джерел ін’єкцій високопластич., високорухомих мас. В Україні широко представлені та достатньо вивчені соляні діапіри Дніпров.-Донец. западини, а також Закарп. прогину (Солотвин. западина). Відомі глиняні діапіри та насуви Канів. пагорбів, грязьові вулкани Керчен. п-ова. Одними з найдавніших магмат. діапірів є гранітні плутони докембрію: Коростенський, Корсунь-Новомиргородський і Приазов’я. Подальше поглиблене вивчення Д. Землі важливе як у напрямі розкриття суттєвих закономірностей зміни тектоносфери, так і для вдосконалення пошуків корис. копалин.

А. Я. Радзивілл

Стаття оновлена: 2007