Дігтярі

Визначення і загальна характеристика

ДІГТЯРІ́ — селище міського типу Срібнянського ра­йону Чернігівської області. Центр селищ. ради, якій під­порядк. села Гнатівка й Іванківці. Знаходиться на р. Удай (притока Сули, бас. Дні­пра), при впадін­ні в неї р. Лисогір, за 40 км від залізнич. ст. Прилуки та за 20 км від райцентру. Площа 1,6 км². Насел. 1339 осіб (2001, складає 90,5 % до 1989), пере­важно українці. У Д. 500 дворів (2008). Перші поселенці, ймовірно, зʼявились за часів набігів татар. Місце, оточене болотом та річкою, було зручним укри­т­тям від ворогів. Вперше згадується в істор. документах 1666 як село (два двори), що входило до Варвин. сотні Прилуц. полку. Назва повʼязана з процесом виробництва дьогтю, яким за­ймалися місц. жителі в ур­очищах Сотницьке і Десятки. Від 1716 — у власності родини Ґалаґанів. Остан­ній з родини — Григорій — заснував у Києві Ґалаґана Павла Колегію. Для П. Ґалаґана 1825–32 тут закладено парк (нині памʼятка садово-парк. мистецтва з числен­ними віковими деревами пере­важно листяних порід) та збудовано палац, в якому, крім числен. прислуги, утримували оркестр, створений з кріпаків. На одному з муз. вечорів у маєтку 1845 був присутній Т. Шевченко (зберігся будинок, в якому він зупинявся). Дослідники творчості Кобзаря стверджують, що скрипаль-кріпак Артем став прообразом Тараса Федоровича — героя повісті «Музыкант». 1872 П. Ґалаґан пере­дав особняк Полтав. губерн. земству. В ньому роз­містили земське ремісн. училище, яке мало столярно-токар., слюсар., модел.-ливар. та ковальський від­діли. На 1878 у Д. працювали також мех. майстерня, 4 олійниці, сукновальня, паровий млин, церк.-парафіял. школа. Жит. Д. потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталін. ре­пресій. Від 17 вересня 1941 до 17 вересня 1943 — під нім.-фашист. окупацією. 143 дігтярівці отримали бо­йові нагороди. Від 1960 — смт. 1994 збудовано Спасо-Преображен. церкву.

Д. — ві­домий осередок узор. ткацтва і килимарства. Від 2-ї пол. 19 ст. гол. під­соб. промислами стали ткацтво і килимарство. Місц. майстри виготовляли різні види жін. і чол. вбра­н­ня. Особливо славились Д. високохудож. плахтами, дігтярівці ткали також декор. рушники, скатерки та ін. речі, які збували на ярмарках у містах, зокрема й у Полтаві. 1897 Полтав. губерн. земство організувало у Д. ткац. школу-майстерню, яка готувала майстрів з узор. ткацтва і сприяла роз­виткові цього худож. промислу. 1918–22 не працювала. 1922 тут навч. 102 учні й працювало 23 ін­структори. Тоді тех. обладна­н­ня школи-майстерні складалося з 150-ти вер­статів і 12-ти жакард. машин. Мала ткац., килимар., вишивал. та фарбувал. цехи. Школа обʼ­єд­нала багатьох ткаль і килимарниць з Д. та навколиш. сіл. Уже 1922 їх налічувалося бл. 600, 1924 — 1200. На її основі 1927 організовано пром.-кооп. артіль ім. 8-го Березня. В асортименті артілі були тканини з традиц. плахт. орнаментом, а також скатерки, покривала, декор. доріжки, рушники, килими. Від серед. 30-х рр. дігтярів. килимарниці у творчій спів­праці з художниками-професіоналами освоїли виробництво темат. килимів-гобеленів. Виросла плеяда досвідч. майстрів узор. ткацтва і килимарства, твори яких здобули славу за межами України. Це, зокрема, Г. Чміль, У. Коваленко, О. Коваленко, К. Ященко та ін. Після звільне­н­ня Д. від фашист. окупантів, які за­вдали артілі знач. збитків, виробництво знову налагоджено, а 1961 на базі артілі створено ф-ку худож. виробів ім. 8-го Березня. Окрім традиц. асортименту, тут виготовляли накидки на крісла, портьєри, в яких вдало використовували традиц. мотиви місц. плахт. орнаменту. На ф-ці продовжували виробляти традиц. квітк. килими та сюжетні гобелени за ескізами художників-професіоналів. Майстри ф-ки виготовили костюми для Нац. ансамблю танцю України ім. П. Вірського, Нац. засл. капели бандуристів України ім. Г. Майбороди, Нац. засл. академ. укр. нар. хору ім. Г. Верьовки; виконали гобелени для інтерʼєрів моск. готелю «Україна». Вироби екс­понували на між­нар. ярмарках у Монреалі (1959, 1960), на всесвіт. ви­ставках у Брюс­селі (1958), Монреалі (1967), Осаці (1970). Найтиповішим для дігтярів. узор. тканин є традиц. плахт. узори, що мають картату будову й складаються з ритміч. по­вторе­н­ня по всій тканині рівновеликих квадратів або прямокутників, роз­міщ. за принципом шахової дошки і заповнених мотивами зірок, ро­зеток та ін. геом. форм. Залежно від осн. мотивів, узори мають назви: на рачки, на сливки та ін. Колорит плахт. тканин насич., багатобарвний; пере­важають синій, золотаво-помаранч., пурпурово-вишн., коричн., зелений кольори.

У Д. — заг.-осв. школа, аграр. ліцей, до­шкіл.-навч. заклад, лікарня, б-ка, Будинок культури; від­діл. банку; парк. Реліг. громади: УПЦ КП. Видається г. «Вперед». Є гідрол. заказник місц. значе­н­ня Дігтярівський. Встановлено памʼятник рад. воїнам і воїнам-односельцям, які загинули (209 осіб) під час 2-ї світової війни. Серед видат. уродженців — мікробіо­лог, академік АН УРСР В. Дроботько, д-ри н. агрохімік, ґрунто­знавець, фітовірусолог О. Коваленко, невропатолог П. Скочій.

Літ.: Жук А. К. Сучасні українські художні тканини. К., 1985.

А. К. Жук , Н. П. Бачиш

Завантажити статтю