Дідик Іван Михайлович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Дідик Іван  Михайлович

ДІ́ДИК Іван Михайлович (31. 05. 1951, с. Кострине Великоберезнян. р-ну Закарп. обл.) – живописець. Чоловік Н. Дідик. Засл. художник України (2014). Чл. НСХУ (1993). Закін. Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1975; викл. М. Курилич, В. Овсійчук, Р. Сельський, М. Яців). Відтоді – викл., викл.-методист Ужгород. коледжу мист-в. Учасник обл. (від 1973) і респ. (від 1980) худож. виставок. Персон. – в Ужгороді (1984, 2001), Токаї (1993), Тайо (1994–2000), Будапешті (1995, 1999), Ніредьгазі (2000; усі – Угорщина), Пірні (Німеччина, 1995), Празі (1998), Братиславі та Пряшеві (обидві – 2001). Працює у техніках графіки, пастелі, живопису на склі. В основі творчості – нар. мист-во і традиції, кераміка, дерев’яна пластика архіт. фрагментів, іконостасів. У живописі на склі на фоні підвищ. уваги до метафорич. вислову проявляється вдале поєднання широких тонал. площин, динаміка композицій. У вітражах каркас композицій збитий ритмікою чорних ліній та кольор. контурів. Оригін. декор. роботи гармонійно вписуються в інтер’єр жител та громад. приміщень. Роботи зберігаються у Закарп. ХМ.

Тв.: живопис – «Сільське подвір’я» (1972), «Зима» (1979), «Місячна ніч» (1982), «Будівництво Вавилонської вежі» (1992), «Позитивний вибух», «Жовті тюльпани» (обидва – 1993), «Ностальгія» (1997), «Політ бабки» (1999), «Весна в Ужгороді», «У місячному світлі», «Золота осінь», «Натюрморт із мушлею», «Цвіте сакура» (усі – 2001), «Айстри» (2002), «Іриси» (2005), «Композиція», «Спека» (обидва – 2006); серія пастелей – «Церкви Закарпаття» (1999–2001); живопис на склі – «Тополина балада», «Мадонна» (обидва – 1992), «Створення світу» (1994), «Розп’яття» (1996), «Ранкові роси» (2001), «Сонячний дощ», «До світла» (обидва – 2004), «Молитва» (2006).

Літ.: Художники Закарпаття: Альбом. Уж., 2001; Ходанич П. Ранок у світі барв // Вісті тижня. 2001, 9 черв.; Нейметі М. Мистецький клан Дідика // Новини Закарпаття. 2005, 10 листоп.; Шумилович Б. Мистецька творчість Івана та Надії Дідиків // ОМ. 2007. № 1.

О. В. Юрченко-Микита

Стаття оновлена: 2016