Краєзнавство | Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Краєзнавство

КРАЄЗНА́ВСТВО К. у сучас. інформ. сусп-ві вико­нує наук.-метод., освітньо-просвітн. та інформ.-довідк. функ­ції. Відповідно до сусп. функцій та історії формування поширені два погляди на його сутність:

1) К. – міждисциплінар. наук. напрям;

2) К. – сусп. рух. За першим поглядом, К. – синтет. наук. дисципліна з комплекс. дослідження незнач. тер. (села, міста, р-ну або їхньої час­тини). Сутністю цього комплекс. підходу є визначення особливостей розвитку людини, людської спільноти в конкрет. природ. умовах даної локал. тер. протягом певного часу. Базові науки, які визначають теор.-ме­тодол. апарат К., – гео­графія та історія, їхні теор. підвалини та методи дослідження. К. відповідно до цієї позиції можна розглядати як науку, яка синтезує знання про природні та сусп. явища, їхню взаємодію на певній обмеженій тер., де ці явища найбільш підвладні впливу місц. умов. Як зазначав у 19 ст. франц. географ і соціолог Ж.-Ж.-Е. Ре­­клю: «Географія є історією в про­сторі, а історія – географією в часі». Дослідж. просторово-часових аспектів взаємодії людини та природи на обмеженій території становить предмет К., а об’єктом виступають системи природокористування локал. рівня, які сформувалися внаслідок такої взаємодії. За своїми функціями та методами дослідж. К. подібне до країнознав­­ства, але відрізняється мас­штабами досліджув. тер. Другий підхід акцентує увагу на освітньо-просвітн. функції К. і розгля­дає його як діяльність науковців та місц. аматорів з вивчення при­роди, насел., його розселення, особливостей культури, господарювання тощо, збирання артефактів культури та поширення отриманих знань. З цього погляду краєзн. дослідж. мають ви­ключно науково-популярне спря­мування та полягають у збиранні, обробленні, представленні певним чином узагальненої інформації, що має довідк. харак­тер, спрямований на освітян. та просвітн. діяльність, а сенсом К. є поширення знань про особливості природи (геол. будова та корисні копалини, клімат і особливості погод. умов, водні ресурси, рослин. і тварин. світ, пам’ятки природи та рідкісні природні об’єкти і явища, екол. стан) та життя насел. (демогр. ознаки, історія заселення краю, мова, традиц. матеріал. та духовна культура, вірування, особливості господарювання, істор. події та постаті, життя і діяльність яких пов’язані з досліджув. тер.) на певній, незнач. за площею, тер.

Отже, К. синтезує знан­ня ін. наук, а необхід. умовою його розвитку є діяльність як науковців, так і місц. дослідників-аматорів. Метою К. є виховання патріотизму, любові до рідного краю, «малої батьківщи­ни» через діяльність зі збору ар­тефактів культури, поширення знань про них, дослідж. змін при­род. середовища під впливом антропоген. діяльності, оцінювання екол. стану довкілля, що має спонукати до діяльності зі збереження природ. та істор. спадщини, до орг-ції життєдіяльності громади на засадах зба­лансов. розвитку. Краєзн. дослідж., сутністю якого є синтез інформації, отриманої в процесі пошуку та узагальнення даних різнорід. джерел, ґрунтується на поєднанні різних методів: архів., літ., експедиц. пошуку. Джерела інформації для дослідника-краєзнавця: архівні ма­теріали, мемуари, довідники, статист. дані, матеріали етногр., геогр., геол. експедицій, картогр. матеріали, сучасні пошук. системи та ЗМІ. Краєзнавці не тільки поширюють інформацію про пам’ятки історії та природи, їхня діяльність спрямована на збереження матеріал., духов. культури, природ. середовища. К. відповідно до підходів і методів поділяють на комплексне та галузеве, а за формами орг-ції – на держ., громад., шкіл., позашкільне. Рос. географ і біолог Л. Берг визначав К. як «географію рідного краю», оскільки об’єкт (тер.) та методи дослідж. географії і К. співпадають. Геогр. К. є складовою географії, спря­­мованою на дослідж. взаємодії людини та природи на локал. рівні, метою якого є надання комплекс. знань (інформації) про особливості даної тер. та життя населення. Геогр. К. в Україні розвивали М. Костриця, О. Шаблій, С. Кузик, В. Обозний. Істор. К. входить до струк­­тури істор. наук і прагне висвітлити розвиток локал. тер. за певний проміжок часу в подіях, постатях, артефактах. З цими двома осн. напрямами тісно пов’язані етногр. (дослідж. традиц. культури насел.) та топонімічне (відображення мовних, лексич. особливостей, особливостей природи та істор. подій у назвах місцевостей, насел. пунктів, річок, скель тощо) К. Ту­рист. К. спрямоване на орг-цію синтет. краєзн. інформації відповідно до потреб рекреац.-турист. діяльності. Розроблення екскурсії спи­рається саме на краєзн. інформацію, організовану таким чином, щоб безпосередньо під час відвідання та ознайомлення з певною місцевістю/об’єктом екскурсант/турист отримав наук. інформацію в образ. формі.

Шкіл. К. займає помітне місце в системі краєзн. знання. Воно є складовою навч. процесу, передусім з географії, де виступає засобом освіти та виховання, що надає значні можливості для практич. застосування уч­нями отриманих знань і навичок. Краєзн. під­­ходи дають мож­ливість поєднати знання з різних дисциплін і використовувати їх для роз­­в’я­­зання практич. зав­дань, напр., при картографуван­ні своєї місцевості. Загалом картогр. скла­­дова К. є досить значною. Протягом низки років ви­­давали турист.-краєзн. атласи адм. облас­­тей України, створ. топогр. кар­­ту України (масштаб 1 : 100 000), яка дозволяє вирішувати прикладні завдання як у шкіл., так і в комплекс. К. Нині краєзн. дослідж. друкують у г. «Краєзнавство. Географія. Туризм», «Укра­­їнському гео­­гра­фічному журна­­лі», зб. наук. пр. «Географія і ту­­ризм» та ін. Краєзнавців України об’єднує Всеукраїнська спілка краєзнав­­ців, а поширенню краєзн. інфор­­мації сприяє діяльність Ліги екскурсоводів. За спри­­яння П. Тронька видано 26-томну «Історію міст і сіл УРСР», під­­готовлено «Звід пам’яток історії та культури України». Він до­­клав знач. зусиль не тільки для розвитку К. як науки, а й як практич. діяль­ності зі збережен­­ня нац. спадщини. Понад 20 р. працюючи головою правління Укр. т-ва охорони пам’яток істо­­рії та куль­тури, П. Тронько сприяв створенню Нац. музею нар. арх-ри і побуту в Пирогові (Київ) та Нац.-культур. заповідника козац. сла­ви на о-ві Хортиця, відкриттю знач. кількості меморіалів і збереженню пам’я­­ток історії та культури укр. народу і нац. меншин України. Роз­­виткові краєзн. дослідж. унас­­лідок формування фондів, експонування та наук. пошуку також сприяють краєзн. музеї.

Літ.: Берг Л. С. Предмет и задачи краеведения // Как изучать свой край: Сб. Ленинград, 1925; Ефремов Ю. К. Краеведение и география // Сов. география. Москва, 1960; Строев К. Ф. О краеведческом принципе в преподавании географии // География в школе. 1963. № 3; Обозний В. В. Крає­знавство: Навч. посіб.-практикум. К., 2004; Туристичне країнознавство: кра­їни-лідери туризму: Навч. посіб. К., 2008; Яценко Б. П., Бабарицька В. К. Країнознавство: основи теорії: Навч. посіб. К., 2009.

Краєзнавство історичне (К. і.) досліджує історію певного краю або окремого насел. пунк­ту, вулиць, ф-к, з-дів, різних форм орг-ції с.-г. вироб-ва, наук., культ.-осв. установ, пам’яток історії та культури, життя й діяльність видат. політ., держ., військ., наук. діячів, нар. героїв, відомих пись­­менників та митців, життєвий і твор. шлях яких тим чи ін. чином пов’язаний із даним краєм. Такі дослідж. здійснюють на основі найрізноманітніших речових, пи­­сем. і мовних джерел, що нале­жать до конкрет. етапів історії краю, їхня специфіка полягає у поєднанні заг.-істор. методології з методиками деталізації та кон­кретизації істор. фактів. Це дає змогу з’ясувати особливо­сті проя­ву в конкрет. локал. регіонах осн. рис і гол. тенденцій істор. епох та періодів, а також тих чи ін. заг. процесів і явищ, характер. для країни, складовою частиною якої є край. Особливості проявів, як правило, по­­в’язані з впливами специфіки геогр. умов, екон. розвитку та соц. відносин, зовн. оточення, своєрідності місц. культури, тра­­дицій, психології, індивід. рис конкрет. учасників подій.

Витоки К. і. на укр. землях істо­рики вбачають у традиції, пов’я­заній з літописанням у Київ. Русі: саме тоді започатк. практику фіксації важливих істор. подій, явищ, геогр. та ін. відомостей. Історико-краєзна. дослідж. на­­були поширення від серед. 18 ст., коли на наук. основі поча­ли проводити описи укр. земель уряд. і наук. установи. На місця надсилали різноманітні анкети та запити, в яких містили­ся питання щодо істор. минулого окремих насел. пунктів, ві­до­мостей про наявність стародав. городищ, споруд, архівів, лі­то­пи­сів. Значне піднесення крає­­зн. руху в 19 – на поч. 20 ст. по­в’язане з діяльністю широкої ме­режі держ. і громад. установ, що збирали і вивчали історико-краєзн. матеріали. Серед них своєю активністю вирізнялися губерн. статист. ком-ти, губерн. вчені архівні комісії, єпархіально-статист. ком-ти, численні наук. т-ва. У 2-й пол. 1920-х pp. в УСРР краєзн. рух набув масового ха­рактеру, чому сприяла, зокре­ма, політика українізації. У скла­ді ВУАН від 1922 діяла Комісія краєзнавства, від 1927 – Крає­­знавства Український комітет, а також кілька комісій з порай. дослідж. України. Організовано багато наук., студент. і шкіл. істо­рико-краєзн. т-в. 1927–30 ви­­ходив ж. «Краєзнавство». Однак на поч. 1930-х pp., коли влада взяла курс на згортання проце­сів нац. відродження, вітчизн. краєзнавців піддано масовим політ. репресіям, а більшість краєзн. т-в ліквідовано. У Зх. Укра­­їні в міжвоєн. період осередками К. були т-ва «Плай» (Львів; видавало ж. «Наша Батьківщина») і «Бойківщина», краєзн. музеї у містах Сянок (нині м. Санок, Польща), Яворів, Коломия, Уж­город, Тернопіль та ін. Відродження К. і. в УРСР після 2-ї світ. війни контролювали КПУ та рад. установи, що позначалося на зміс­ті та напрямах роботи як краєзн. осередків, так і окремих ентузіастів – їхню роботу зосереджували переважно на вивченні історії встановлення рад. влади в краї та місц. воєн. подій. Від 2-ї пол. 1950-х pp. активізовано вид. краєзн. літ-ри (серія «Області Української РСР», турист. довідники й карти, описи пам’яток історії та культури, ж. «Краєзнавство в школі»), від­новлено мережу краєзн. й істо­рико-краєзн. музеїв на обл. і рай. рівнях, які стали центрами орг-ції краєзн. руху. Від 1960 почали створювати нар. музеї і музейні кімнати. Важливим ета­пом у розгортанні історико-краєзн. дослідж. стала підготовка та видання в 1960–70-х pp. 26-том­ної «Історії міст і сіл Української РСР» (у її створенні взяли участь понад 100 тис. місц. авторів).

1966 розпочало роботу Українське товариство охорони пам’я­ток історії та культури, яке нев­довзі стало наймасовішою гро­­мад. орг-цією. Від 1980 регуляр­но проводили щорічні всеукр. історико-краєзн. конференції. Активізації К. і. сприяла також робота з підготовки багатотом. «Зводу пам’яток історії та культури України» (започатк. 1982). На поч. 1986 в УРСР діяло 7994 громад. музеї, в яких зібрано 2 млн 200 тис. експонатів. У 2-й пол. 1980-х pp. на хвилі демократизації рад. сусп-ва масового характеру набуло заснування та відновлення неформал. краєзн. об’єднань нац.-па­тріот. спрямованості: Товариство Лева, «Спадщина», «Карпат­ський лещетарський клуб», «Со­­кіл» (Харків), «Вертеп» (Тернопіль) та ін. 1990 відбувся установ. з’їзд Всеукраїнської спілки крає­­знавців (нині має осередки в усіх регіонах України), 1993 відновлено вид. часопису «Крає­знавство». На поч. 21 ст. важливу роль у координації історико-краєзн. дослідж. в Україні відіграють створ. у складі Ін-ту іс­торії України НАНУ (Київ) відділ історико-краєзн. дослідж. (від 2007 – центр зводу пам’яток іс­торії та культури України) і від­діл проблем регіон. історії, а та­кож проблемна рада з історико-краєзн. тематики.

Літ.: Историческое краеведение. Мос­ква, 1975; Історичне краєзнавство в Українській РСР. К., 1989; Заремба С. З. Українське пам’яткознавство: Історія, теорія, сучасність. К., 1995; Тронько П. Т. Краєзнавство у відродженні духовності та культури: Досвід. Проблеми. Перспективи. К., 1996; Самойленко Г. В. Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне: Навч. посіб. Ніжин, 2001; Бездрабко В. В. Часопис «Краєзнавство» та краєзнавча справа в Україні (кінець 1920-х – 1930-х pp.). К.; Кам’янець-Подільський, 2005; Петранівський В. Л., Рутинський М. Й. Туристичне краєзнавство: Навч. посіб. К., 2006.

Статтю оновлено: 2014