Дітеріхс Михайло Костянтинович

ДІТЕРІ́ХС Михайло Костянтинович (Дитерихс Михаил Кон­стантинович; 05(17). 04. 1874, С.-Петербург — 08. 10. 1937, м. Шанхай, Китай) — російський військовий діяч. Генерал-лейтенант (1919). Державні нагороди Росії. Закін. Пажес. корпус (1894) і Микол. академію Ген­штабу (1900). Учасник рос.-япон. війни 1904–05. Від 1906 пере­бував на службі в Одес. військ. окрузі; від 1910 — нач. мобілізац. від­діл. і старший адʼютант штабу Київ. військ. округу; водночас від 1911 викладав у Київ. військ. училищі. 1910 і 1911 як чл. (від 1909) Київ. від­діл. Рос. воєн­но-істор. товариства здійснив дослідж. оборон. споруд 14–16 ст. у м. Острог Волин. губ. (нині Рівнен. обл.), результати яких узагальнив у історико-крає­знав. пр. «Острог и Острожское княжество (Очерки областной старины)» // «Воен­но-истор. вест.», 1911, № 7, 8, 10; 1912, № 1; 1913, № 3, 4 (1909–10 на сторінках цього ж часопису опублікував архівні документи з історії київ. гарнізону 18 ст.). Під час 1-ї світової війни у 1914–16 — нач. оператив. від­діл. штабу Пд.-Зх. фронту (під керівництвом О. Брусилова брав участь у роз­роблен­ні плану т. зв. брусилов. прориву); 1916 — командир Рос. екс­педиц. корпусу в Салоніках (Греція); у серпні–листопаді 1917 — нач­штабу Особл. Петрогр. армії, генерал-квартир­мейстер Ставки Верхов. головнокомандувача. Рятуючись від пере­слідувань більшовиків, на­прикінці 1917 разом із родиною ви­їхав до Києва, де мешкав під вига­даним прі­звищем. У 1918 — нач­штабу Чехо-словац. корпусу, який звільнив від більшовиків Примор. обл. Росії і м. Владивосток. Від 1919 — в армії адмірала О. Колчака: нач­штабу військ Зх. фронту, головнокомандувач Сх. фронту, військ. міністр Омського уряду. Здійснював заг. керівництво роз­слідува­н­ням об­ставин вбивства остан­нього рос. імператора Миколи ІІ та його родини (січень–липень 1919). На знак не­згоди з діями О. Колчака ви­йшов у від­ставку. 24 липня 1922 земський собор у Владивостоці обрав його правителем Приамур. держ. утворе­н­ня та воєводою рос. ратних сил Далекого Сходу. 26 липня того ж року своїм указом пере­йменував Приамур. держ. утворе­н­ня в Земський приамур. край, а ЗС — у Земську рать. Ви­ступав за від­новле­н­ня монархії, мав наміри залучити до боротьби Японію. Однак у жовтні 1922 під натиском пере­важаючих сил більшовиків на чолі влас. армії пере­йшов рос.-китай. кордон. Спочатку ви­їхав до Кореї, згодом — у Китай. Один із лідерів рос. білої еміграції на Далекому Сході; 1930 очолив Далекосх. від­діл. Рос. заг.-військ. союзу; 1931 обраний почес. чл. Братства рос. правди (бо­йової організації, що ставила за мету під­няти пов­ста­н­ня на тер. СРСР); 1931–32 — ред. ж. «Голос Рос­сии» (ви­йшов 31 номер). Автор кн. «Убийство царской семьи и членов Дома Романовых на Урале» (Владивосток, 1922; Москва, 1991, т. 1–2).

Завантажити статтю