Голокост

Визначення і загальна характеристика

ГОЛОКО́СТ (англ. holocaust — винище­н­ня, всеспале­н­ня) — термін, яким в історіо­графії називають геноцид євреїв, здійснюваний нацистами (див. Нацизм) напередодні та під час 2-ї світової війни. Є результатом проведе­н­ня нацистської політики А. Гітлера, який, роз­виваючи попередні расистські теорії та ідеї політичного, економічного і побутового антисемітизму, вже на поч. 20-х рр. ви­ступив із партійною про­грамою, у якій від­повід­альність за поразку Німеч­чини у 1-й світовій війні поклав на євреїв, звинувативши їх також у післявоєн­ному політичному і економічному роз­ладі Німеч­чини. Антисемітизм А. Гітлера та його соратників по­єд­нувався зі страхом перед більшовизмом, появу якого вони також приписували під­ривній ролі єврейства.

При­йшовши до влади, нацисти зробили антисемітизм офіційною політикою: євреїв звільняли з державних посад, армії, судів і закладів вищої освіти. 15 вересня 1935 на щорічному зі­бран­ні нацистів у м. Нюрнберґ ухвалені антиєврейські закони «Про громадян райху» і «Про захист німецької крові та честі», згідно з якими лише арійці могли користуватися політичними і громадянськими правами. Євреї під­падали під цілу низку образливих обмежень, що мало на меті примусити їх емігрувати, залишивши майно. Протягом 1933–38 Райх покинуло 30 % євреїв (бл. 150 тис. осіб). У ніч з 9 на 10 листопада 1938 по всій Німеч­чині прокотилися єврейські погроми, на­звані «Кришталевою ніччю», під час яких було спалено або зруйновано 1400 синагог, роз­грабовано єврейські будинки та магазини, вбито 300 євреїв, а бл. 30 тис. — від­правлено у концтабори. Події «Кришталевої ночі» при­скорили еміграцію євреїв. Загалом напередодні 2-ї світової війни Німеч­чину покинуло 300 тис. євреїв. Ті ж, хто залишився (бл. 150 тис.), не­вдовзі роз­ділили трагедію міль­йонів євреїв з європейських країн, окупованих нацистами.

Брутальне поводже­н­ня з євреями у Німеч­чині не зна­йшло належного осуду урядів великих держав Заходу, які не робили жодних рішучих кроків, щоб спинити роз­гул нацизму. Після загарба­н­ня Польщі в окупації опинилося 2 млн євреїв. Хоча під час веде­н­ня воєн­них дій тисячі їх були вбиті, а частина зі­гнана до концтаборів, однак гітлерівці тоді ще не наважувалися роз­почати остаточне знище­н­ня євреїв, тому пере­міщували їх у ґетто, де вкрай важкі умови прожива­н­ня (хвороби, епідемії, примусові роботи, ре­пресії з боку німецької влади) призводили до числен­них смертей. Саме у ґетто нацисти планували вивезти євреїв з Німеч­чини та окупованих країн, хоча після поразки Франції виник інший план — депортувати всіх європейських євреїв на острів Мадаґаскар (не­вдовзі був від­хилений). Однак депортації у ґетто нацисти роз­глядали лише як проміжну стадію у реалізації плану «остаточного роз­вʼяза­н­ня єврейського пита­н­ня». Після вторгне­н­ня 22 червня 1941 на територію СРСР німецькі війська за короткий час захопили значну частину країни, де мешкало бл. 3 млн євреїв. Внаслідок раптовості нападу, а також через від­сутність інформації про те, як нацисти «роз­вʼязують» єврейське пита­н­ня, більшість євреїв не евакуювалася на Схід. Ще 1938 у структурі фашистської служби без­пеки були організовані особливі оперативні формува­н­ня, які йшли від­разу за військовими частинами і винищували єврейське населе­н­ня на окупованих землях. Часто місцями роз­прави ставали яри побл. міст. Найві­доміші серед них — Бабин Яр у Києві та Дробицький Яр у Харкові. Знище­н­ня євреїв на окупованих територіях СРСР продовжувалось до повного від­ступу німців у 1944. Подіям Г. в Україні присвячено, зокрема, д/ф «Назви своє імʼя» (2006, реж. С. Буковський).

Не менш трагічно склалася доля євреїв, які залишилися в окупованих німцями країнах Західної і Центральної Європи, де нацисти готувались діяти за дещо іншою схемою. 20 січня 1942 у перед­місті Берліна Ванзеє від­булась конференціях вищих чинів СС, ґестапо та керівників окупованих країн, на якій вирішено 11 млн євреїв з 33-х країн (у це число вві­йшли також євреї країн, які нацисти планували завоювати, і тих, що були в союзі з Німеч­чиною) депортувати у заздалегідь під­готовлені табори смерті, роз­міщені пере­важно на території окупованої Польщі — Аушвіц, Майданек, Треблінка та ін. Були продумані й найбільш ефективні методи вбивства — газові камери, ще у вересні 1941 ви­пробувані на радянських військовополонених. Крім стаціонарних, широко використовувались і пере­сувні газові камери — великі фургони, закамуфльовані під машини швидкої допомоги. Загалом у цих таборах, куди депортовано і частину євреїв з окупованих територій СРСР, було вбито бл. 3,5 млн євреїв, а всього в період геноциду євреїв нацисти знищили 6 млн євреїв, що на той час становило 60 % всього єврейського населе­н­ня Європи.

27 січня у світі від­значають Між­народний день памʼяті жертв Голокосту. Див. також Єврейський антифашистський комітет, Єврейські антифашистські організаційні допомоги СРСР 1941–45.

Літ.: R. Hilbert. The Destruction of the European Jews. Chicago, 1961; Ukraine during World War II: History and its Aftermath. Edmonton, 1968; M. Broszat. The Concentration Camps. 1933–45 // Anatomy of SS State. New York, 1968; E. Jackel. Hitlers Weltanschauung. Stuttgart, 1981; Арад Н. Холокауст: Ката­строфа европейского еврейства (1933–1945): Сб. статей. Иерусалим, 1990; Шульмейстер Ю. Гитлеризм в истории евреев. К., 1990; Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ столі­т­тя. Нариси політичної історії. К., 1993; Еврейский геноцид на Украине у период окупации в немецкой документалистике. 1941–1944. Х.; Иерусалим, 1995.

П. В. Голобуцький

Завантажити статтю