Голубович Всеволод Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Голубович Всеволод Олександрович

ГОЛУБО́ВИЧ Всеволод Олександрович (лютий 1885, с. Молдовка Балтського пов. Поділ. губ., нині Голованів. р-ну Кіровогр. обл. – 16. 05. 1939, м. Ярославль, РФ) – політичний і державний діяч. Чоловік Т. Кардиналовської. Народився в сім’ї священика. Навч. у духов. семінарії, закін. Київ. політех. ін-т (1914), де отримав спеціальність інж. шляхів сполучення. Від 1913 – чл. УПСР, згодом – чл. Одес. ком-ту УПСР, від 1917 – чл. ЦК УПСР. Під час 1-ї світ. війни працював нач. Куп’ян. дистанції шляху Пд.-сх. залізниці, нач. відділ. Київ. округи шляхів сполучення і нач. відділ. водних, шосей. та ґрунт. шляхів Румун. фронту (1916 – серпень 1917). У 1917 – товариш голови Одес. міської думи, чл. УЦР і Малої Ради, делегат Всерос. та Укр. Установчих зборів. Від 15 липня 1917 – Ген. секретар шляхів сполучення, а від 30 жовтня 1917 – Ген. секретар торгу й пром-сті у складі Ген. Секретаріату УЦР (від 7 листопада 1917 – УНР). Був головою делегації УНР на Брест-Литов. мирній конф. Під час переговорів Г. передав представникам Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини ноту Ген. секретаріату УНР із заявою про незалежність України у міжнар. справах. Після виходу у відставку уряду В. Винниченка (30 січня 1918) Г. очолив Раду Нар. Міністрів, а також керував Мін-вом закордон. справ УНР. Після розгону німцями УЦР (від 29 квітня до 19 липня 1918) переховувався. У липні 1918 заарешт. німцями і засудж. до тюрем. ув’язнення, в якому знаходився до 16 грудня 1918. Відтоді мешкав у Києві, потім евакуювався до Кам’янця-Подільського. 24 березня 1919 за наказом Директорії УНР Г. заарешт. У кін. березня 1919 втік до Галичини і перебував там до 30 квітня 1919. Потім виїхав до Рівного, де видавав г. «Трудова Громада». Від поч. червня 1919 і до 20 березня 1920 знаходився у Кам’янці-Подільському і також видавав газету. Від 12 липня до 11 серпня 1920 працював у місц. університет. комісії з орг-ції тех. відділу при матем. ф-ті Ун-ту. 11 серпня 1920 заарешт. органами ВЧК і 14 серпня відправлений до Вінниці. Під час 1-го допиту 24 серпня 1920 військ. слідчий І. Бірюков висунув йому обвинувачення в орг-ції постачання петлюрів. армії, в орг-ції Центр. повстан. ком-ту та у безпосеред. участі у складі уряду УНР. 15 вересня 1920 Г. був відправлений до Харкова, де на поч. січня 1921 його тричі допитував заст. нач. Секретно-оператив. частини С. Дукельський. 7 березня 1921 йому було влаштовано очну ставку з ін. заарешт. – чл. ЦК УПСР Н. Петренком. Хід слідства у справі постійно контролювався Політбюро ЦК КП(б)У, яке на своїх засіданнях неодноразово розглядало це питання. Спочатку слідство намагалось створити базу для великого показового судового процесу під назвою «Справа уряду УНР», але згодом змінило назву на «Справу членів ЦК УПСР». Г. був одним з гол. її фігурантів. 29 травня 1921 Верх. Надзвич. рев. трибунал УСРР засудив Г. на 5 р. ув’язнення. Наприкінці 1921 він був амніст. У 20-і рр. мешкав у Харкові, працював зав. відділу капітал. буд-ва Укр. ради нар. госп-ва УСРР. 2 березня 1931 його знову було заарешт. Г. інкримінувалося, що після звільнення з політізолятора він поновив разом з ін. колиш. членами ЦК УПСР підпільну контррев. діяльність, а від 1924 брав участь у створенні і діяльності «Українського національного центру» та підготовці зброй. повстання проти Рад. влади. 7 лютого 1932 за постановою Колегії ОГПУ СРСР Г. було засудж. до 6 р. ув’язнення. 2 липня 1937 за клопотанням Особливої наради при НКВС СРСР Президія ЦВК СРСР продовжила термін ув’язнення на 5 р. Відбуваючи покарання у Ярославл. тюрмі, Г. помер.

Літ.: Балабольченко А. Всеволод Голубович і справа УПСР. К., 1993; Пристайко В., Шаповал Ю. Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки (1931–1934). К., 1999.

С. А. Кокін

Стаття оновлена: 2016