Голубович Сидір (Ісидор) Тимофійович

ГОЛУБО́ВИЧ Сидір (Ісидор) Тимофі­йович (06(18). 03. 1873, с. Товстеньке, нині Чортків. р-ну Терноп. обл. — 12. 01. 1938, Львів) — громадсько-політичний діяч, право­знавець. Доктор права (1902). Навч. у Львів. університеті (1893–97). Громад.-політ. діяльністю почав за­йматися ще у студент. роки; входив до управи й очолював товариство «Академ. громада», видавав «Світ. бібліотеку». Від 1903 працював адвокатом у Тернополі, 1905 від­крив у місті власну адвокат. контору. Ви­ступав захисником на політ. процесах, зокрема 1908 був одним із адвокатів М. Січинського, котрий на знак помсти за кривди укр. населен­ню Галичини вбив намісника краю А. Потоцького, 1911 — укр. студентів, які брали участь в акціях протесту проти невід­кри­т­тя в Галичині укр. університету. 1904–14 — голова Терноп. філії «Просвіти», водночас 1906–10 — повіт. товариства «Сокіл». Входив до Нар. комітету Нац.-демократ. партії, був секр. політ. обʼ­єдн. «Подільська рада»; 1904–06 — ред. г. «Подільський голос». У квітні 1911 обраний послом до австр. парламенту, 1913 — до Галиц. сейму, де пред­ставляв Нац.-демократ. партію. 1916 очолив у Львові Центр. банк, який фінансував від­будову зруйн. війною краю, водночас редагував г. «Українське слово». Від жовтня 1918 — чл. Укр. нац. ради ЗУНР. Від 9 листопада 1918 — секр. судівництва в уряді ЗУНР, ві­ді­гравав вагому роль у створен­ні системи правових від­носин у республіці. Після від­ставки К. Левицького у середині грудня 1918 очолив уряд. 4 січня — 9 червня 1919 — голова Ради держ. секретарів ЗУНР, одночасно — держ. секр. фінансів, торгівлі та промислу. Брав без­посередню участь у під­готовці злуки УНР і ЗУНР в одну державу, вироблен­ні правової платформи цього акту. Рада держ. секретарів під керівництвом Г. здійснила знач. внесок щодо роз­будови держави, створе­н­ня кон­ституц. порядку та боє­здат. армії, подола­н­ня голоду серед населе­н­ня, виріше­н­ня нац. питань тощо. Поряд з тим уряд припустився ряду помилок, які проявились у непослідов. вирішен­ні земел. пита­н­ня, неподолан­ні соц. напруженості, прорахунках військ. будівництва і дипломатії, існуван­ні корупції. Уряду та його голові не ви­стачало прагматизму, рішучості, наполегливості у виконан­ні власних рішень. 9 червня 1919 вся військ. і держ. влада у ЗУНР пере­дана Є. Петрушевичу; Г. став уповноваженим Диктатора ЗУНР із внутр. справ. У листопаді 1919 разом з Є. Петрушевичем та ін. діячами ви­їхав у Ві­день, однак у роботі уряду ЗУНР в еміграції участі не брав. Від 1922 — у Львові, де брав активну участь у роботі Укр. нар.-труд. партії, від 1924 — її голова. Був учасником пере­говорів щодо створе­н­ня Укр. нац.-демократ. обʼ­єд­на­н­ня (УНДО). 1925 ві­ді­йшов від політ. діяльності. Від осені 1931 — адвокат у м-ку Заложці (нині смт Залізці Зборів. р-ну Терноп. обл.). У Львові і Тернополі іменем Г. на­звано вулиці.

Літ.: Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Л., 1995; Макарчук С. А. Українська республіка галичан. Л., 1997; Ювілейна книга української гімназії у Тернополі. 1898–1998. Т.; Л., 1998; Гуцал П. Сидір Голубович: штрихи до політичного порт­рета // Наук. записки Терноп. пед. університету. Т., 1999. Вип. 8.

П. З. Гуцал

Завантажити статтю