ГОЛУ́ВКО Тадеуш-Людвік (Hołówko Tadeusz Ludwik; 17. 09. 1889, м. Семипалатинськ, нині Казах­стан — 29. 08. 1931, м. Трускавець, нині Львів. обл.) — польський державний діяч. Від 1909 навч. у С.-Петербур. університеті. На поч. 1-ї світової війни ви­їхав до Варшави. Соратник і послідовник Ю. Пілсудського, один із кер. Польс. військ. організації. Очолював Ін­ститут дослідже­н­ня нац. справ у Варшаві (від 1925), Сх. від­діл МЗС Польщі (від 1927). Після обра­н­ня до сейму 1930 залишив роботу в МЗС. Брав участь у формуван­ні держ. політики щодо нац. меншин у Польщі, зокрема ви­ступав за на­да­н­ня українцям територ. автономії в межах Польс. держави. Прихильник укр.-польс. зближе­н­ня, під­тримував укр. політ. еміграцію. Вбитий чл. ОУН за звинуваче­н­ням у духовному роз­зброєн­ні укр. су­спільства. Автор кн. «Kwestia narodowościowa w Polsce» (1922), «Przez dwa fronty. Ze wspomnień emisariusza politycznego z 1918 r.» (1931; обидві — Варшава).